Мені б лиш ворушити в темноті тепло з тобою,
ховати щастя у кишеню і нічну мелодію від цвіркунів.
О, як би то, тримаючись за руки свіжою весною,
мій стан в обіймах, наче лист пов’ялий, не зомлів?
Ах, як не датись божевіллю, як торкаються уста,
коли твій жаркий подих відчуваю біля шиї?
Твого плеча, що поруч, вже ніколи я не матиму доста,
і, ставши на поріг, я чую, як в душі щось ниє.
Бо не почула на прощання шепотом «кохаю»-
розбилась мрія – й ранили осколки кришталю.
І в платті я навзрид удома по дверях сповзаю,
бо давить горло мовчки сказане тобі «люблю»
А ти мовчав. А міг хоча би обманути «скучив».
А я все в’яну, як ота пахуча квітка без води!
Здуріти можна від твоїх обіймів штучних,
твоїх холодних губ, - одвічних діточок біди.....
Дуже гарний вірш
Та що це за чоловіки такі у вас
Так чарівна, творча мила дівчина, а вони навіть закохатись не здатні Ух зла не вистачає в мене на них!!!
Vivien Pepper відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це я не про себе писалазараз в кого не запитай - отака ситуація
не любите ви нас )
Ух зла не вистачає в мене на них!!!
