Якби поглядом можна було вбити-
ти б розрізав мене навпіл одним пострілом
прямісінько в шлунок,заливши у кулю отруту,
що розірвала б серце зсередини.
Словами, як перець, гострими ти виїдаєш
до останньої крихти усі мої безпорадні подихи,
лезом бритви висміюєш колишню відданість
по якій ми еквілібристами ходимо.
Долоня ляпасом зведена, ніби навмисно,
ще мить-і я видряпаю на твоєму обличчі кігтями
емпіричні значення:
"Безнадійно втрачена, поламана, наче дерево, зрізана під корінь."
Можеш кидати у відповідь розірвані спільні фото,
розмови, записані дотиками на паперових серветках...
Минуле, мов касетну плівку, спогадами перемотуй та
згадуй, що моє ім'я починається передостанньою літерою абетки.
Ти запхнув у душу металеві, болючі стержні, і ,може,
тому я, мов кип'ячена, стигну.Стаю на себе не схожа,різна.
Але попереджаю, будь обережний...
Ми з тобою ще досі дивимось через однакову призму.
Напевно, краще написати: в груди, бо серце там, а не в шлунку. До речі, у подиху немає крихт, знайдіть інше слово.Записані дотиками чого? Не вистачає уточнення.Мов кип'ячена стигну - теж не крща Ваша фраза.
У мене таке враження, що Ви поспіхом написали цей твір, не дали йому відлежатися. А це правило кожного письменника! Будь ласка, не розчаровуйте мене...
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Вячеслав,з усією повагою до Вас,пояснюю:
по-перше,щодо заміни шлунку на груди-надто банально і очевидно,в мене тіло суцільне "серце",я ним відчуваю все достоту.У подиху є крихти,така вже у мене манера і бачення)Щодо дотиків...Дотиками всього!Коли кохаєш-кортить торкатись всюди.Всі свої вірші пишу під емоціями...По-іншому не вмію і не хочу вміти!спасибі за критику)