Фіранки,розвіваючись на вітрі,
Шепочуть ніжно, з містом в унісон
Що ти десь спиш, а я – малюю вірші
На синім небі зоряним пером.
Мільйон думок лише навколо тебе,
Немов круг Сонця крутяться, мені
Ти замінив собою ціле небо,
І Сонцем став в буденності пітьмі...
Мов космос. І цього напевно досить.
Щоби вивчати все земне життя
Ту душу, таємничу, мов безодня,
З якої вже немає вороття.
Фіранки,розвіваючись на вітрі,
Шепочуть тихо у нічній пітьмі,
Що ти такий один у всьому світі,
Мабуть десь посміхаєшся у сні.
Прекрасний вірш! 
