Рахую довгі ночі, дні
В чужій далекій стороні,
Думками на Вкраїну лину,
З нудьги і сомоти тут гину.
Коли повернусь в Україну,
До рідної земельки припаду,
Її обніму, поцілую,
Я так за рідними сумую.
Я зрозуміла тут, на чужині,
Що кожен українець є рідня мені.
Не проміняю рідний край,родину
На благ заморських блиск, чужину.
У нас тепер Різдво святкують,
Дорослі й діти колядують,
Сумую,плачу, гину,
Ти порятуй - Небесний Сину.
Я думаю, чому так сталось,
Що українцям вдома місця мало,
Нема стабільності,роботи,
А тільки лиш одні турботи.
Та все-одно, додому я приїду
І більш нікуди не поїду.
Удома і сухар солодкий,
І сон міцний, а не короткий,
Чекайте рідні, друзі, я приїду
І більш нікуди не поїду.
8.01.2012 р.
Перечитую ще раз і хвилювання не меншае.Перед рідним порогом впаду на коліна ,цілуватиму стопи святої своєї землі,за якою стужилася так в чужині...Україно .Дякую за розуміння чужини .
Мігрантська тема в жуночий вустах дуже слізьлива. це воїстину трагедія багатьох!
зате ця тема на рівні державному не озвучена ніяк. А безробіття росте... народ став непотрібом... Болить...
Добре, що підняли цю тему.