Пройшовши Крим, і Рим, і мідні труби,
До дому повернулась в каятті:
„Пробачте, тату, --затрусились губи,--
Є помилки у кожного в житті.
Дурним дівчам батьків я залишила,
Хотіла легшого ніж в вас життя.
І на біду жонатого любила,
Що мав дружину і мале дитя.
Коханкою я мала все, о тату!
Чи ж варто краденим коханням жить?
Вже й задивлялася на його хату,
І мріяла до смерті з ним прожить.
Та я була лиш забавкою в нього,
Була лиш лялькою в його руках.
Та іграшка набридла для хмільного—
Програв мене баризі у роках.
... А далі під бари мене пустили,
Хотіла вмерти – шкода, не дали.
Я запила, на саме дно спустилась,
А там родився Ігорчик малий.
Покаялась, хотіла працювати,
(Кому потрібна наймичка з дитям?)
Тож я прийшла прощення в вас благати,
Прийшла до вас із щирим каяттям...”
Батьки бліді сиділи, мов святії,
Дивились і не бачили її.
В думках спливали давнішні події,
Коли самі лишились у біді.
...Єдина доня якось … загуляла,
Втекла із дому із заїжджим торгашем.
Село гуло, поліція шукала,
А серце роз’їдав кислотний щем.
І сумніви важкі, батькам знайомі:
„Чи поробив щось? Зґвалтував? Убив?..”
Від стресу тато довго був у комі,
Параліч матінку її розбив.
Ішли роки, а вісточки не має.
Чутки ходили:„Вбитою найшли...”
„На трасах здавна тілом заробляє...”
„Вже й заміж вийшла, діточки пішли...”
„Що правда, а що вигадка брехлива?—
Старенькі мучилися цим щодня:
„Чи донечка жива? А чи щаслива?
Чи не приїде в гості цього дня?”
Не дочекалися... Усиновили
Сирітку, що від голоду страждав.
Його вони всім серцем полюбили.
І він тепло своє для них віддав...
І тут дочка:„Пробачте, тату й мамо!”
Вони ж бліді, байдужі та німі.
Поплакала, як чайка за туманом,
Вклонилася й розтанула в пітьмі.
Дитячий окрик:„Ой не треба, мамо!”
Збудив стареньких від страшного сну.
Та мало що намариться ночами,
Привидиться в годиноньку страшну.
А через день у річці, у Хоморі
Знайшли рибалки жінку і дитя.
„Куди ішла? За що? В якому горі
У свого сина відняла життя?”
Ніхто не знав. «Хай з Богом спочиває…»
Засипали землею… назавжди.
Але щоночі серце розриває
Дитячий окрик:„Не топи, зажди...”
