Забудь мене! Й листи чудові
Спали на жовтому вогні
Ти говорила на тій мові
Що не подобалась мені
Забудь мене! Й на правду подивися
І не роби ти більше помилок
Побачиш ти мене! І різко розвернися
У інший бік зроби від мене крок
Забудь мене! Нічого вже не вийде
І сонце навіть не покаже шлях
Будуть моменти що воно не зійде
Тоді малюй його лише в своїх думках
Забудь мене! Я більше так не можу
Не можу так! Й не можу навпаки
Я більш тобі невчім недопоможу
Не зазирну в твої вже я думки
Забудь мене! Бо забувати треба
Не падай вниз, ти лиш лети туди
Де можна зразу доторкнутись неба
І завжди досягнуть цієй мети!
Забудь мене! Забувши ти відчуєш
Що голос мій не так вже і кричить
Та ти його вже більше не почуєш
Він й так уже давним давно мовчить...
Будь ласка=)))) Адже це так,тому що люди,які не можуть знайти спільну мову наврядчи можуть бути разом.Для кожного доля приготувала свою, рідну людину, і часто ми просто втрачаємо час сприйнявши когось за свою єдину чи єдиного.
Leaf відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я думаю ви праві зазвичай так і трапляється часом це корисно, коли люди вчаться на своїх помилках, а інколи жахливо боляче і тяжко...
Як на мене, чудовий вірш. На мою думку, він розповідає про те, чого вже не повернеш. Про те, що слід вже забувати, не пам*ятати хвилин, які не повернеш, оскільки різні люди наврядчи знайдуть спільну мову.
Leaf відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую приємно "чути" вашу думку , Чудово бачити коли люди розуміють сказане : )
Я думаю ви праві зазвичай так і трапляється часом це корисно, коли люди вчаться на своїх помилках, а інколи жахливо боляче і тяжко...
, Чудово бачити коли люди розуміють сказане : )
