…Лауреат. Це той, кому надягли лаврового вінка на голову? А як же інакше, лишень так. Без вінка – який же він лауреат? А ще він мусить спочивати на лаврах. Своїх. Отже, лауреатом бути – доволі непогано. Єдине, що свої лаври, як приправу до творчості, носій вищезгаданого звання, не використає. І як стимул до натхнення теж. Куди вже пнутися?
Пожинати плоди треба. А стимул? Ота довжелезна жердина з гвіздком, для штрикання бика…Вона вже непотрібна. Трісь її через коліно! Бик урешті дійшов до ясел, смачно пообідав та весело ремегає…І ось, згодом, певно десь там, де залишились рани, від уколів стимулу, потроху починає розвиватися хвороба. Різновид зіркової…Визнання, запрошення, блага… Свідомість не витримує того шквалу, починає закипати, поволі торкаючи зсередини кришку чайника. Добре, якщо той зі свистком. Подасть сигнал, але ж не всі чайники ними обладнані…Гарна річ. Розставте самі оці слова, як вони повинні стояти: знання, зізнання, визнання, зазнання… Чи добре це? Добре. І це теж – досвід…
…Графоман. Як і кожен «ман» – хворий. Та ще й серйозно, бо інакше він був би графоголік (що теж біда, але видовженіша в часі), або графофіл, або графолог, або…філолог?! Та ж ні! Перефразовуючи відомий вислів про ховрашка-агронома, напишу: « не кожен філолог – графоман, та кожен графоман в творчості – філолог»…Спробуйте з ним сперечатися. Або (боронь бі) ще й критикувати!!! У графомана є стимул. Стати кимось. Здогадалися? І то добре… А як на строкатій мапі мистецтв, та й вибруньковується черговий графоманчик? Певно, починається оте з перших оплесків на табуреточці. Дід Мороз теж побічно, бідака, до того причетний…А нічого було цукерочками чадо балувати. Психологи ж кажуть, що всі наші комплекси – родом з дитинства. А тут, як Пилип з конопель, зі швидкою Настею на пару, взяло й зарифмувалося в голові… Та будь що! От у мене, наприклад, перше отаке: Я вже так дожився, що і зуб скришився, і щока напухла, і болить під вухом… кінець цитати. То свинка, «паразитка», вже так доконала. Так що моя графоманська болість зі свинки почалася. Та хоч рожева. І кумедна, втішаюся. Згодом, при відповідному співвідношенні цукеркооплесків, болячка прогресує. Ось вже і поздоровлення будь-кому, з будь-чим, з-під пера вислизнули. Не кажу, що це погано, але ж чи зможете відрізнити їх в повені подібних? Дуже любимо, не забудемо, палкого кохання, бажаю – як ………тут варіантів!..А я б з того словосполучення, а саме з «палкого» сорок відсотків утяв. Палк. Брутально, зате щось новеньке. А що ж далі? А далі – «палке» переконання в своїй значущості, не пересічності, намаганні всіляко довести оте всьому живому і мислячому, стати най-най-найцем, врешті-решт… Взяти висоту, як говорять військові, всіма доступними силами і засобами. Яку шалену енергію висотує з людини, примерзлий в її єстві графоман! А її ж можливо було б спрямувати на створення будь-чого: від олівця й до космічної ракети… Та ж ні, треба писати, на кого ж полишити поезію і прозу – а бува, бідна, захиріє… Та й то добре. Досвід…
03.05.12
Капєц! Розбомбив нас,графоманів! А корінь слова -"граф"! І шо з цим робити? Ми ж інтуітивно намагаємося досягти цього рівня... Воно ж свербить всередині і не знаєш, як від цього здихатись... Хіба що перевіреним методом - гільотиною...
Микола Шевченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
До речі, я теж Анатолійович . Та то таке. Кожен трохи графоман, я теж. Я оце подумав, що графоманство виникає, коли мистецтво перетворюється на різновид соцзмагання. Або із заздрощів. А якщо зсередини випирає завдяки натхненню, то це щось інше. Головне, щоб свисток вчасно свистів . А ще ж присутнє те, що називають талантом. Я ще думаю (чи вичитав), що людина - це трансформатор, генератор, перетворювач, випрямляч (що там ще в електротехніці) різних енергій. щось на вході а щось - на виході. Тоді, виходить, все просто: якщо потенціал енергій якісніший на виході, ніж на вході - тоді людина потрібна, цікава, талановита, ну не знаю що там ще. Якщо навпаки - то навпаки(перепрошую за тавтологію). Але: всі АБСОЛЮТНО різні раз, як і чим то все вимірюється (а судьи кто) - два, і третім можна поставити, як сама людина до цього ставиться, себе позиціонує, чи здатна до самовдосконалення... Ото, скажіть, нафілософствував . Значить десь узявся мені стимул. Певно зміна обстановки, недавня поїздка. Встряхнулся, так скть. Дуже корисно, Анатолійович, нові враження (заздалегідь знаю, що відповісте ). Коли вже послухаєм Ваші муз. доробки не в міді? Пишіть мені, що не зрозуміло і яка допомога треба. Або пришліть мені якийсь міді-файл, я його відкрию в Нуендо, призначу необхідні звуки, збережу і Вам назад відішлю. З мр3 таке не проходить.
Розбомбив нас,графоманів! 
А корінь слова -"граф"! І шо з цим робити? Ми ж інтуітивно намагаємося досягти цього рівня... Воно ж свербить всередині і не знаєш, як від цього здихатись... Хіба що перевіреним методом - гільотиною... 
. Та то таке. Кожен трохи графоман, я теж. Я оце подумав, що графоманство виникає, коли мистецтво перетворюється на різновид соцзмагання. Або із заздрощів. А якщо зсередини випирає завдяки натхненню, то це щось інше. Головне, щоб свисток вчасно свистів 
. А ще ж присутнє те, що називають талантом. Я ще думаю (чи вичитав), що людина - це трансформатор, генератор, перетворювач, випрямляч (що там ще в електротехніці) різних енергій. щось на вході а щось - на виході. Тоді, виходить, все просто: якщо потенціал енергій якісніший на виході, ніж на вході - тоді людина потрібна, цікава, талановита, ну не знаю що там ще. Якщо навпаки - то навпаки(перепрошую за тавтологію). Але: всі АБСОЛЮТНО різні раз, як і чим то все вимірюється (а судьи кто) - два, і третім можна поставити, як сама людина до цього ставиться, себе позиціонує, чи здатна до самовдосконалення... Ото, скажіть, нафілософствував 
