Вона любила мовчки мріяти біля води,
Літати в небо, дихати легесеньким повітрям.
Такою дивною сам Господь Бог її створив
І шось притягувало всіх до неї незамітно.
Ця білокура і тендітна ніжна жінка
Обожнювала з вільним вітром танцювати,
Ходила по землі вона, немов пір'їнка,
В руках несла весняні пахощі і аромати.
Купалась в променях живого і ясного сонця,
Росою обриси свої красиві омивала.
Здавалося безкрає небо мала у долоньці,
А в коси різнобарвні квіти заплітала.
В її очах жила дзвінка п'янка надія,
На білому обличчі посміхалась дика щирість.
Цю королеву сильний вітер на руках леліяв,
Навіть птахи вітались з нею : "Ваша милість!"
Ласкаву доленьку свою сплітала у вінок
Руками витонченими, мов вигин річки.
І мріяв дощ могутній з нею завести танок,
А в нашої красуні рум'яніли щічки.
Ховала за спиною дивні і чарівні крила,
Їх вкрала у метелика, аби самій літати,
Малою феєю себе у мріях уявила,
Щоби в блискучій гарній казочці самій зростати.
