Ти – інший, не такий як всі.
Я заздрю їм, у них найкращі,
Не заздрю я лише собі,
Боюсь злякати своє щастя.
Я тихо ввечері сідаю,
Подушку під щоку беру
І з нею довго розмовляю,
Про тебе бесіду веду.
Одному Богу лиш відомо
Яким для мене ти стаєш,
Як проганяєш мою втому,
Чим душу за живе береш.
Подушка лиш мовчить покірно
І шепіт слухає про нас,
Немає в ній очей докірних,
Немає бруду і образ.
Є запах твій і спогад ночі,
Є м’якість в ній, твоє тепло,
Моя подруженька дівоча,
Я віддана тобі давно.
Мені солодкі ці розмови,
На сон схиляє монолог,
А вранці ти цілуєш знову,
Ми прокидаємось удвох.
просыпаться вдвоем утром с поцелуями - сказка, пусть она длиться вечно 
