Увечері прийшов з роботи тато.
Не встиг як слід переступити ще й поріг,
В чеканнях син маленький кинувся до ніг
З питанням про його у день зарплату.
"- Чого тобі?! Відстань! Я злий, голодний
З роботи, втомлений і тільки-но прийшов!
Ну сотню гривень в день! Тобі із того що?!"
Упав додолу погляд татком жадний
Й промовили вуста маленькі "- Тату,
Позич, будь ласка, мені гривень двадцять п"ять?"
...А оченятонька надією горять.
"- Які ще гроші?! Марш в свою кімнату!"
Похнюплений пішов маленький спати.
Загризла совість батька, стало йому жаль:
Почав шукати в просьбі сина він мораль.
І з гаманцем подався до кімнати.
"- Ти спиш, синочку? Ось, візьми. І.., вибач."
"- Не сплю," - несміло взявши гроші, відповів.
Доклав купюри з-під подушки й погляд звів
До татка, ледве стримуючи розпач.
"- Ти ж маєш гроші!" - батько вскипів знову.
"- Тут разом сотня, тату. Знаєш, я б хотів...
Не цілий день, хоча б годинку почуттів
Твоїх купити, татку, твоє слово."
Звичайно дуже залежить від самої людини,та в більшості так і буває,що дитина уваги немає,до речі в наш час,не тільки від татка,а потім дивуємся чому бур*янець виростає.
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Розчулили ви моє серце. Бувають і такі батьки, авжеж. Гарно ви передали у вірші батькову не увагу до дитини. Мій батько працював багато, але коли приходив додому ми чекали завжди від нього якогось маленького подаруночка. А це могли бути цукерки чи будь-яка річ і навіть придумана казочка...
Жаль таких дітей, що обділені батьковою любов'ю.
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00