Є недоречним зараз аполог
Із пафосним смаком апофеозу,
Коли холоне в жилах тепла кров
І серце калатає від неврозу.
Не випинай свій фразеологізм
З забарвленням чужого шовінізму,
Шляхетно обійди мій песимізм
З останками старого комунізму.
Ти там і тут, а я ще поки там,
Не приживаюсь в варварськім суспільстві,
Не підійду по духу чужакам,
Бо зневажаю дружбу із користі.
Ударити нам може по руках,
Й забудемо, що нас колись єднало.
Я вже давно стою на стапелях
Часу майбутнього, в якому місця мало.
Тобі ж теперішнє пасує в самий раз:
В водиці мутній карасі та раки.
Як можна вірити, що це не є маразм,
Який шматує людяність на хляки.
Повір мені – жадоби час зійшов,
Призупинися, з іншими – закайтесь!
В різноголоссі різнобарвних мов
Вже скоро гряне слово «Забирайтесь!»
Мій песимізм теперішній зійде,
Прийдешнім новим змиються останки,
Тож монологом не втішай себе –
То просто відчайдушні забаганки.
