Я вночі не вмикатиму світло-
Мені місячних променів досить,
Щоби знову бажання розквітло
Те, що вище за всесвіт підносить.
Я тебе турбувати не буду-
Просто так, замилуюсь тобою,
Покладу тобі руку на груди,
Причащусь до твого супокою.
Нашепчу тобі сни сокровенні,
Щоби зранку нам їх розгадати...
Моє рідне, кохане натхнення,
Як я хочу цю ніч зримувати!..
Але я не вмикатиму світло-
Мені місячних променів стане,
Щоби рима до ранку розквітла
Й цілувала твоїми устами...
И с закрытыми даже глазами
Отыщу я тебя в лабиринте.
Коль покинет меня обонянье -
Запах твой путеводною нитью
Будет в счастье, которое - НАШЕ.
Я тебя черёз вёрсты поглажу...
Блеск, Люба! Средь тьмы ночной такой замечательный блеск!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
буду сильніше обливатись парфумами...
Дякую! Дуже гарний експромтик!
Ваш вірш дуже пристрасний. По жіночому.
А ось як мають звучати ці почуття по чоловічому.
**** Пристрасне почуття ****
Я коханням твоїм умиваюсь,
Жили свої наповнюю кров'ю,
Я тебе так любима кохаю,
Що не можу я спати в спокою.
Ти руками своїми обнімеш,
Наче кішка мне зласкаєш,
І від того моє кохання,
Наче папороть розквітає.
Ми в коханні своєму разом,
Об’єднаємось у єдине...
А на дворі вже скоро ранок,
Місяць повний в віконце світить.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00