Глянула на мене поглядом високим,
Гордим, але теплим, як липневий день.
Усміхнулась мила, – майже ненароком! –
А утім, від того, що весна іде.
А утім, від того, що і я всміхнуся.
Боже, це взаємність! Не любов, а все ж…
Обнімай скоріше, березень вернувся
І руйнує серце сотнею пожеж.
Десь на небі тихо молодість ридає,
Хоч у грудях подих все ще не зачах.
Завтра ти про мене більше не згадаєш,
Та сьогодні я лиш у твоїх очах...
11.02.2013 р.
Володю, так безпосередньо і ніжно, що просто немає слів... І перестаньте себе лінюхом обзивати (я це помітила за Вами). Хоча... щось у цьому є... самокритика - гарна якість, як на мене.
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це констатація факту Лінощі - вся моя суть
Вам же, Улянко, бажаю натхнення і наснаги, везіння і визнання
ой давненько мене тут не було але зайшла побачила що тут нічого не змінилось. Володя як завжди пише чудові вірші молодець так тримати..віршик дуже зворушливий
Володю,моя вчителька колись казала,шо як ти віриш у себе і хтось вірить у тебе-це подвійна сила.У Тебе велика сила!Хай вона не дасть впасти настрою(це точно порох засипаний в людину,шо спалаху€ від будь-яких іскор)!
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Любцю дуже приємні слова Твої. І вірш наш вже готовий