Мов гарба з гарбузами по бруку,
Безугавно гримить над селом,
Лиже пес мені злякано руку
Червонющим своїм язиком.
Спалахнуло півнеба-і тихо,
А за мить тарарахнуло так,
Що земля застогнала на лихо-
Грішні душі обнишпорив страх.
То гарба,мабуть,та непомітно
Досягла все ж своєї мети-
Шандарахнула в скелю гранітну,
Твердь небесну струснула таки.
Розкотились дива гарбузові,
Розбивались на друзки дрібні
І цілющі їх соки озонні
Спрагло пили простори земні.
Дуже гарно,що скінчилось гарно.
Певне,Бог поки милує нас.
Доброта твоя,Боже,безкрайня.
Дай рабам твоїм ще один шанс...
