Чужі слова я зовсім не шукаю,
Із терня для менЕ чужий вінок,
Свої думки я мов той скарб збираю,
І радість й біль складаю у рядок.
Не смійтеся, що я пишу про неї,
Вона заполонила душу й світ,
Вже стільки літ, я лиш її кохаю,
Вона і сонце й неба даль- блакить.
ЇЇ пісні бренять в душі щоденно,
Пташки співають мовою батьків,
А з давнини мандрує зовсім певно,
Моє дитинство з тих безжурних днів.
Лиш той, чия нога була в чужині,
Може відчути цей сердечний біль,
Писать про тебе,милий, більш не вмію,
Бо Україна стала- хліб і сіль!
Якби ж Бог дав мені пташині крила,
Щоб я літати в небеса могла,
На рідну землю зразу б полетіла
І пригорнулась до її чола.
Не треба слів, бо я її кохаю ,
В моїх думках єднаємось в одно,
Молюся Богу, щоб покращав долю,
А ці рядки були в душі давно.
Молюся Богу, щоб покращав долю,
А ці рядки були в душі давно.
Прекрасно!!! Чудово!!! Що у душі такі світлі думки
Я зрозуміла вас, як ніхто інший. Тому беру в обране.
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Галиночко, золотко, як я вам дякую за розуміння стану душі. Люблю вас , як сестру!