Шумлять тополі та бузок
розкинув тяжко віти
посеред міста: колись тут
кричали радо діти.
Заходить сонце, засина
і шелестить тривожно
Безлюдна Прип’ять – жити тут
давно уже не можна.
Шепоче дуб: «Я знаю все
Біда лягла на плечі,
я пам’ятаю, було це
в квітневий теплий вечір:
Спочатку вибух, далі – шум,
Пожежники, машини.
А люди сплять та й не почули
про смерть в квітневій днині»
І потекли з усіх усюд
машини як по венах,
і вчені винесли присуд -
не жить на хворих землях!
Помовкли села, та завжди
я пам’ятати буду
людей, що врятували світ
ніколи не забуду!
