Одного разу сон приснивсь мені
В якім побачив дівчину прекрасну,
Не знав краси такої у житті
Вона була неначе сонце ясне.
Безповоротно в неї закохався,
Немов би доля так мені веліла
І почуття, які в душі тримав я
Відразу моє серце розгнітили.
Краса її навкруг все осявала
Неначе янгол, що спустивсь з небес,
Тепло душі своєї дарувала,
Бо має найщиріше серце, із усіх сердець.
Вона, як квітка гарна навесні,
Духмяна, радісна, цнотлива
Сором’язливо так всміхнулася мені
Подарувала ніжно дотик свій щасливий.
Ні на секунду я не міг її забути
Лише про неї думав повсякчас
В житті це були найстрашніші муки
Та все ж я вірю, душ наших об’єднання, прийде час.
