Якщо вже не кохаєш-то іди.
Ні на хвилину більше не лишайся.
Між нами прірва?Ні,цілі світи!
І не сумуй.Ти просто посміхайся.
Мене не повернеш за всі віки,
Якщо вже йду-то йду завжди назАвжди.
Не вернуть ані зірвані зірки,
На вірші всіх поетів нанизавши.
Не вернуть квіти,що ростуть в світах,
Не вернуть всі моря і океани.
А було щастя в наших лише днях.
Та стоїть прірва лиш тепер між нами.
_______________________________________________
Ти прагнеш,щоб забула я тебе?
Щоби тобі вірші я не писала?
А біль в душі всі рани потовче,
Та я віршами рани обгортала.
Напилася чаклунства я твого,
Душа такої спраги відчувала!
Я тамувала...Та вірша цього
Моя душа для осені писала...
_________________________________________________
Я відчуваю дощ,коли він спить,
Коли тільки купається в хмаринках.
І як його душа завжди болить.
Несе мені дарунки у торбинках.
Як обгортає всі мої вірші.
Пакує і кладе до мого серця.
А я віддам завжди лише тобі,
А ти збираєш дощ в малі відерця.
Вмиваю свою душу і лице,
Беру в долоні,тисну йому руки.
А дощ малює наче олівцем,
І хоче біля мене завжди бути.
Звук дощу і грому. Хочеться цьогоі мені. Тільки не смутку.
Хай смуток вимиють дощі.
І сонце встане на зорі.
Кохання розцвіте, мов день.
Захоче серденько пісень!
і цим скажу усе
