Місто, полите дощем.
Пил припав до доріг,
Несуться машини за ріг,
За ними дощі линуть й щем…
Місто, умите грозою, стривожене криком громів.
Лякалися шибки домів,
Втрачали свій спокій зі мною.
Місто, що небом прибите,
Тяжкою хмариною скуте,
У срібні калюжі взуте,
Стривожено фарами світить.
Ось місто на хвильку спинилось і поїть розквітлі каштани.
На мить розійшлися тумани –
Це місто від буднів умилось!