.....Він шукав прихистку у її мовчанні. Вона не зронила слова, немов хотіла зменшити біль. Вона знала, що це кінець, а в його серці ще досі знаходились віра, надія і любов.
Їй хотілось повернутися у далеке минуле, перетнути завісу часу, зробити неможливе. Він мріяв зупинити час, залишитись у нестерпному мовчанні назавжди....адже воно зігріває, перебиває відчуття холоду, яке йде з її серця. Вони удвох, здавалось б поруч, а думками так далеко одне від одного. Вона будує прірву, він будує міст, щоб залишитись біля неї хоча б на хвилинку. Він добре знає, що в неї на думці. Читати по очах його навчило кохання. Йому не потрібні слова, він добре розуміє її і без них. Його серце відмовлялося вірити, що все закінчилось. Він ще так багато хотів зробити. Мріяв побудувати для неї дім, народити діточок, які щодня б перевертали його з ніг на голову. Мріяв відвідати всі куточки світу, показати їй, що щастя не там де вона знаходиться, а поруч з людиною, яку кохає. Хотів засинати і прокидатися поруч з її прекрасним тілом, готувати сніданки, зігріти коли холодно, заспокоїти коли сумно. Хотів, але не зміг. Вона руйнувала все, що він так старанно робив....не для себе, для неї.
Довге мовчання, коли ж воно закінчиться? Хто наважиться його порушити? Її душу тривожили різні думки, однак вона вже давно навчилася не думати про нього. Сама не могла знати звідки з'явився той холод, куди зникло те кохання, чому стала байдужою до нього. Хотіла любити, але не могла. Хотіла змиритись, не судилося. Воліла б ніколи його не зустрічати. Картала себе за надію, яку вселила йому в душу. Не вірила, що все це відбувається з нею.
Він все дивився у її глибокі очі, хотів знайти там порятунок, та бачив загибель. Він не уявляв свого життя без неї. Вона боялась зазирнути йому увічі, знала, що там затаїлись біль і страждання. Знала, та не могла нічого вдіяти......
....Довколо тільки тиша. Смуток, біль, зітхання, роздратованість. Невже людина здатна пережити всі муки, які звалились на неї наче сніг на голову? Все несказане ятрить душу, наче тебе ріжуть скальпелем без наркозу. Він зможе, бо походить з тієї категорії людей, які живуть бідами і нещастями, які виживають заради помсти.
Чи хотів він мститись, чи бажав він їй щастя, після того, що вона з ним зробила? І те і інше розривало йому серце. Знайти шлях істини, чи поринути в пристрасті? Згадував слова, які колись читав у книжці, вже й не пам'ятає якій, однак вони тримались в його голові, - якщо закохаєшся, не кажи, що не втратиш розуму, бо втратиш! Вірив чи не вірив, та переконався на гіркому досвіді. Кохання губить людину, розриває душу на мільярди кусочків, які здавалось щодня відновлюються для того, щоб знову бути розтерзаними мов дикий звір. Невже вона може бути такою байдужою? Невже все, що відбувалося було прекрасним сном, а зараз саме час прокидатися? Щастя, яке ж ти коротке....
...Хотів відчути твій смак, а натомість отримав усю гіркоту нещасної долі. Вона руйнує тебе з середини, нищить усе живе. Він неначе зайшов у туман, і не може знайти виходу. І вже не знайде. Вона заступила останній промінь світла. Все життя мов зупинилося. Існує тільки тут і зараз. Завтра уже не настане. Страшно потрапити у ці тенети, бо існувати ще не означає жити. Він все не міг зрозуміти, для чого йому дістались оті страждання. Чи заслужив він на них? Усе життя тільки те й робив, що жив у своє задоволення. Та чи було це правильним?..
Вона стрибнула у невідомість. Поринула туди з усієї дурі. Падала вниз головою. Обпеклася. Її не лякала фізична біль. Вона боялась свого душевного стану. Була мов божевільна, стояла на межі нервового зриву. Весь світ наче покинув її. Залишилась сама, наодинці з думками. Цей біль не минав. Здавалось, мала б радіти, адже помстилась йому, зробила так боляче, як було кожного разу їй. Помста. Така солодка і водночас пекуча. Навіть вона не змогла її заспокоїти. Все втрачено. Єдине, що в неї залишилось, це розтерзана душа і тіло. Відомстила, та не лише йому, найбільше собі. Тепер шукає порятунку. Марно. Не знайде. Загублене не повернеш, надто, якщо це не матеріальне. Самотня, розтоптана, понівечена вона стоїть на роздоріжжю. Куди б не пішла вона не зможе нічого забути. Не зможе, як би цього не хотіла. Вона може втекти від усіх, та єдина від кого їй нікуди ховатись це вона сама.
ID:
455736
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.10.2013 17:43:17
© дата внесення змiн: 21.10.2013 17:43:17
автор: Чуточка Божевілля
Вкажіть причину вашої скарги
|
