Вітре, друже. Зачекався? Сідай поруч... Ні, все добре... Нащо прийшла? Хочу, щоб ти розіслав моє щастя всім мешканцям цього міста. Хочу дивитись на них зверху і сипати їм настрій, немов сніг. Можна?... Ні, нікому конкретному. Сонце не обирає кому світити... Все роздав? Молодець, я бачила, як летіли листочки мого щастя з дерев. Малята їх ловили, а дорослі розкидували ногами купи листя і посміхались— здається, на одну хвильку вони теж перетворились на дітей...
Ні, не змерзла. Я гріюсь світлом з вікон квартир... Бачиш отой замок? Ми мріяли, що будемо там жити разом, пам*ятаєш? А може жили колись? В іншому житті, коли були поважними вельможами, але проміняли багатство на вільне життя. Ти більш за все любив волю, тому і став вітром, а я... я залишилась дівчинкою степу... Смієшся? Але ж ти і справді все знаєш! Розкажи мені правду...Обіцяєш?... Добре, коли засну...
Іди до мене, обійму. Та не смикай волосся, ми ж не в першому класі... Втомився? Хочеш спати?... Ти ж знаєш, ти дуже потрібний всім - в тому твоє призначення... Ну добре, відпочинь трохи. Я оберігатиму твій сон... Як? Перетвори мене на тишу.......