Ми багатогодинно працюємо, не знаючи втоми, доки хтось не плескає нас по спині і не прохає перепочити; ми можемо не реагувати на біль,доки раптом не побачимо у себе на тілі рану; ми думаємо, що нічого вже не відчуваємо до людини, доки раптом знову не зустрічаємо її. І ще зарано схаменутися, але варто лише зупинитися... На хвилину... І дати відчуттям, почуттям, аналізу взяти над нами верх, як демони всередині нас вже хазяйновито жеруть нашу свідомість, залишаючи і примножуючи лише дурнувату дикість, яку нещасні істоти мислячі, за неспромогою подолати останню, гуманно виправдовують, називаючи \"станом афекту\"...
І всі щасливі: і людину совість не гризе, і демони ситі... І головне, думки ж - матеріал невичерпний... Нічого всілякій нечисті ними живитися. Так що, моримо чортів голодом, не думаємо... Зациклюємося,панове,тільки зациклюємося, і заганяємо цим \"цикленням\" ідеї у пастку...
А тепер уяви, скільки життєвоважливих істин ти встиг згодувати демонам у власній голові!