Мої віти оголені,
корінь холоне вже.
Простягаю до неба розлогі гілки.
В мої думи, десь приспані,
із м'якими колисками
уриваються дикі колючі вітри.
Я стою непоборений,
міцний духом, незломлений.
Я чекаю провісниць палкої весни.
Із чарівними птахами,
голосними й крилатими,
повернуться строкаті натхненні пісні.
Я стою самотиною,
до небес сивих лину я.
А навколо - лиш мертві скрипучі сніги.
Я тепло сонця згадую,
в забуття снігів падаю...
Ну коли вже весна? Ну коли...
