завтра піду пішки до лісу,
заплету волосся в тугу косу,
можливо буду боса,
якщо ітиме дощ...
потягну полосу змін
за собою, червону,
залишаючи на дорозі
нитку, наче муліне...
кинуся на дерева,
вилізу на сосни,
роздмухую усіх птахів.
і кричатиму, кричатиму, кричатиму....
кричатму...
Мене почує тільки небо,
яке поглине мої очі...
а як стане бірюзовим,
дух морів загорне мій голос
у п,ятиметрові хвилі
і розіб,є в піну...
поглинеться дном,
розкладеться на піски,
залишиться там наВІКИ...
Тим голосом співайте колискові!
Своїм продовженням і
димними світанками...
Я невідома досі істота
з голосом вітру...
небом осліпну,
дощами знімІю,
віками зотлІю,
оглухну мушлями світових
океанів, на атласі синім...
Обведи олівцями,
запам,ятай і розкажи
мудрецям,
які заспівають майбутнім,
написавши кінець...
я неіснуюча істота
минулих, нереальних змін...
