|
Засніженість. Згасле пекло, затягнуте кригою. Колюча ковдра зі сніжинок. Такою не вкриєшся, а якщо ризикнеш, то твій сон триватиме цілу вічність. Коли ти в теплому ліжку (впевнений, що ти зараз у ньому?), приємно бачити сни про сни у снігах. А коли це реальність? Тоді стає не до сновидінь.
Вдавана біла м’якість і гострі кути чорних гір. Високі, монструозні, схожі на кігті велетенського хижого птаха – мертвого, але все рівно небезпечного. Музика тиші нав’язлива, лізе у вуха, давить і зводить з розуму. І все ж більшість звуків вигадує твій мозок. Холодно настільки, що, здається, замерзають нутрощі. Два майже прозорих сонця на сіруватому небі зовсім не гріють, тільки байдуже дивляться на двох маленьких комашок, що вгрузають у сніг, борсаються в ньому, звільняються з його полону, продовжуючи свій шлях в нікуди.
Допоможеш їм зігрітися? Віддаси свою товсту ковдру? Чи стане сил піднятися з ліжка і в одних трусах пройти через усі темні кімнати, щоб відчинити двері в зимову ніч? Відчинити двері невідомо для кого... Навряд чи ти це зробиш. Навряд чи очі відкриєш. Хоча б визирни у вікно! Та де там... Ти бажаєш продовження сну.
Важко дихаючи, ледве пересуваючи ноги, вони не збираються зупинятися. Був би біля них, міг би почути про що вони говорять. Міг би дізнатися про те, хто вони такі і чому опинилися тут. Чекаєш розвитку подій...
Міцний чоловік у довгій синій куртці, з капюшоном на голові, обмотаний двома чи трьома шарфами, в чорних рукавицях і високих чоботах все більше віддаляється від свого супутника. Той, другий, намагається його наздогнати, падає, сипле прокльонами, швидко підіймається і після цього, здається, вже не звертає уваги на дистанцію між ним і першим чоловіком. Перший нарешті обертається: чорна борода, темні очі, неслухняне густе волосся, скуйовджене і засніжене. Мандрівник. Йому не вперше губитися в морях, горах та підземеллях, блукати в пустелях: піщаних і сніжних. Другий теж зупиняється. Між ними метрів п’ять-шість. Дивляться один одному у вічі. Тепер Мандрівник з цікавістю, немов перший раз, вивчає обличчя Пілота. Світле хвилясте пасмо заважає очам Пілота. Дві блакитні крижинки. Довгий ніс. Лінія губ видає в ньому щось зухвале. Втомлений, але не скорений. Високий. На куртці слоган компанії, в якій він працював: «Ваша подорож буде схожа на найкращий сон». Руки стиснуті в кулаки, силу яких не хотілося б відчути на собі. Одним таким кулаком він міг би вибити двері.
Це нестерпно, коли луплять по дверях. На Бога! Це не припиниться ніколи?! Встаєш і в одних трусах проходиш через усі темні кімнати, щоб відчинити двері в зимову ніч. На порозі стоїть Кохання твого життя. Набагато раніше повернулося з другої зміни. Каже, що звільнили, а твій пристрій на дверях досі не розпізнає голосу твого Кохання. Понад усе ти хочеш спати, а не втішати. Проявляєш тактовність. Кажеш якісь слова, які одразу забуваєш. Вкладаєш Кохання в ліжко. Воно тепле й сумне. Його термостат на постійній температурі. Горнеться до тебе. Потребує тебе. Не отримує відповіді в реальності, тому прагне потрапити хоча б до твоїх снів.
Їх затягнуло кригою, засипало снігом, замело і завіяло. В них заблукало двоє.
Мандрівник: Не впевнений, що він тут є.
Пілот: Повинен бути.
М: За тими горами нас може чекати три речі: сніг, так само, як і тут, корабель або небезпека.
П: Небезпека скрізь. Ми щохвилини ризикуємо замерзнути.
М: Слухай, ти довіряєш своїм пристроям, а я – відчуттям. Я все життя мандрував землею, а ти - небом. Я здихав від спраги в пустелях і блукав у сельві без всяких компасів, завжди знаючи, є небезпека чи її немає.
П: О, тобі б тоді не завадило взяти компас. Менше б блукав.
М: Ти не знаєш всіх обставин.
П: Я просто бачу, що ми різні.
М: На щастя, так. Ти – суща Лисиця.
П: Дякую.
М: А я полював на лисів, май на увазі.
П: Я про це пам’ятатиму.
М: Як сталося, що ти не пам’ятаєш, де твій корабель?
П: Як сталося, що ми обидва не знаємо, як і чому тут опинилися?
М: Вже обговорювали – результат нульовий.
П: Непогано було б знову зібрати весь ланцюжок подій, починаючи з того згарища.
М: Я прийшов до тями саме там. Горів якийсь мотлох, тому я не замерз. А от ти звідкісь пришкандибав. Не сподівайся на мою довіру.
П: Я вже казав тобі, що був недалеко. Метрів чотириста. Може більше. Побачив вогонь.
М: Казки дядечка Лиса.
П: В чомусь підозрюєш мене?
М: Ти за мною наглядаєш? Стежиш?
П: Навіщо це мені?
М: Хтось тобі платить. Хто?
П: Мабуть, добре платить, що я так охоче ризикую життям.
М: Тобі краще знати.
П: Раз за тобою можуть стежити, значить в тебе є якісь таємниці.
М: У кожної людини є таємниці. І закрий піддувало.
П: На свій захист я б хотів сказати...
М: Та заткни пельку. За тією скелею хтось є.
П: Невже?
М: Щось ворушиться. Здається, що камінь, але це не так.
П: Тепер бачу.
М: В нас тільки запальничка, палка, мотузка і дві сигнальні ракети.
П: Чимало всього. Ще три ампули з якоюсь отрутою і шприц. Знайшов у себе в кишені.
М: І мовчав.
П: Нещодавно знайшов.
М: Тихо!
З-за скелі виринає створіння. Чорно-біле. Гармонічно вписується в тутешні пейзажі. Розміром з великого собаку. Голова як у ящірки, тільки вкрита білим хутром. Тіло довге: чорні боки і світліша спина. Уздовж хребта – біла смужка. Пересувається крадькома, не провалюється в сніжні кучугури, на коротких лапах можна розгледіти пазурі. Дивиться змученим чоловікам прямо у вічі. Його наміри очевидні. Розкриває пащу, висовує тонкого фіолетового язика, завмирає. Це прелюдія. Це повинно їх налякати, заворожити, загіпнозувати. Проходить хвилина і Пілот опускає руку з підготовленим шприцем. Ще одна – Мандрівник починає перевіряти ракетницю. Раптово створіння підіймається приблизно на два метри від землі. Вони спочатку не вірять своїм очам, вважаючи побачене галюцінацією. Ноги цієї тварюки насправді довжелезні та худі. Весь цей час вони були дивовижним чином складені під тулубом. Так от як вона полює! Обманює свою жертву. Підповзає, а потім... Потім нема часу розмірковувати. На них стрімголов несеться височезне щось. Лишилися якісь метри. Воно знову розкриває пащу: зуби великі й гострі, на язику якісь черв’якоподібні нарости. Поки Пілот відкриває рота від здивування, Мандрівник вже готовий вистрілити. Він простягає вперед руку з ракетницею. Тварині цілком вистачає цього часу, щоб дістатися до Мандрівника. Налітає на нього і валить з ніг. Намагається відкусити йому пів-обличчя. Замість цього в її смердючій пащі опиняється ракетниця. Чоловік стріляє. Яскравий фейєрверк у роті нападниці змушує її відступити та заскиглити від болю й люті. Тварюка випльовує палаючу ракету разом зі шматками обугленої плоті. Дивиться на Мандрівника. Тепер вважає його приватним ворогом, а не просто вечерею. Пілот нарешті опановує себе, спокійно підходить до створіння, для котрого тепер існує тільки його кривдник і яке втратило пильність, і встромляє в його чорний бік шприц з невідомою речовиною. Відскакує. Готується до нападу. Воно різко повертається всім корпусом та здивовано, як це, буває, роблять собаки, коли раптово зазираєш в їхні будки, витріщається на Пілота, немов не вірить своїм очам. Пошматований рот схожий на квітку, жорстоко розтоптану, понівечену, яка попри це має бажання розкритися. Спочатку повільно, а потім стрімко, мов парасолька. Підступне стерво верещить. Довго, пронизливо та нестерпно. Відчайдушний крик про допомогу.
М: Добити сволоту, поки інші не набігли!
П: Давай мотузку!
М: Стривай, я вимкну звук.
Мандрівник стискає в руках важку коротку палю, підбрану біля згарища. Вираз його обличчя починає нагадувати маску. Застигла ненависть. Піднімає палю вище, щоб дістати до голови тварини. Розмахується. Короткий удар. Наче тріснули по електронному пристрою, що будить тебе кожного ранку. Створіння моментально замовкає і починає хитатися. Заплутується у власних довгих ногах. Мандрівникові цього здається замало. Накидає мотузку на шию. Починає валити на землю. Вдвох їм вдається поставити тварину на коліна. Полонити її. Вона крутить головою, пручається, але сил, щоб скинути із себе супротивників та піднятися, вже не вистачає. Мотузка все щільніше затягується навколо шиї. Мандрівник відчуває пульс свого ворога, який хрипить і висовує язика. Ще хвилину тому фіолетовий язик починає чорніти, а «черв’яки» на ньому стають прозорими. Істота збирається відійти в кращий світ. Речовина в шприці і безжальні залізні руки Мандрівника зробили свою справу.
П: Дивись!
М: Що?
П: За тією ж скелею.
М: Чорт. Скільки ж? Скільки їх може там бути?
П: Скільки завгодно, а в нас вже одна ракета.
М: Хтось казав «чимало всього». Ще запальничка.
П: Пішов ти!
М: Де твоя лисяча хитрість? Але ти маєш рацію. Зброї замало і нас замало, якщо там ціла зграя довгоногих ящірок. Хоч би знати, на якій планеті здохну.
Ще одна напружена мить і з-за скелі виходить дитинча «ящірки». Мале ще. Навряд чи дістане людині до коліна. Поволі йде до чоловіків, не провалюючись у сніг. Незграбне. Налякане. Зворушливе. Білоголове. Тонкі ніжки.
М: А, та це її послід.
П: Припини, він симпатяга.
М: І теж може бути небезпечним. Ти бачив їхні зуби? А язики?
П: Та ти подивися. Вона ж його кликала.
М: Попереджала.
П: Так, попереджала.
М: Що ж, приперся – значить сам винний.
П: Хутро таке блискуче... Що ти в біса робиш?!
Пілот не встигає завадити Мандрівникові. Важка паля вже опустилася на голову маленької тварини, розтрощивши череп. Худе тільце лежить на снігу. Біла субстанція. Червона юшка. Все скінчено.
П: Ти здурів?! Навіщо ти це зробив?!
М: Я вже казав. Навіть найменші тварини можуть представляти небезпеку.
П: Чого ти бісишся?! Ти б бачив свою пику, мужик! Ти як поранений ведмідь. Рвеш усіх, так?!
М: Добре, що визначилися з ролями.
П: Що ти верзеш?
М: Ти як хочеш, а я сьогодні зазирну за цю скелю. Хто б за нею ще не ховався.
П: А ти впевнений, що тут всі справи вирішив?
М: Про що ти, Лисе?
П: Озирнись.
М: На Бога! Вона ж була мертва! Ця тварюка була мертва. В неї не було пульсу. Я перевіряв... Стривай! Що ти їй колов?
П: Це був експеримент.
М: Я так і знав. Хто ти?
П: Просто Пілот.
М: Просто Брехня. Що за скелями? Де корабель? Що це за планета?
П: Ти правда хочеш знати, Ведмедю?
П: Ти правда хочеш знати, Ведмедю?
П: Ти правда хочеш знати, Ведмедю?
П: Ти правда хочеш знати, Ведмедю?
П: Ти правда хочеш...
ВАШ ЧАС ВИЧЕРПАНО. СНОВИДІННЯ ПЕРЕРВАНО. ДО НАСТУПНОЇ ЗУСТРІЧІ. «ВАШ СОН БУДЕ СХОЖИМ НА НАЙКРАЩУ ПОДОРОЖ». ЦЕНТР СНОВИДІНЬ.
З мукою відриваєшся від ліжка, встаєш і в одних трусах проходиш через усі темні кімнати, щоб відчинити двері в зимову ніч. Відчинити і побачити продовження своїх снів… За дверима нікого нема. Визираєш у вікно. Де вони ховаються? А, так. Настав ранок. Сірий холодний ранок у згаслому пеклі. Різниця між пеклом зі снів і реальним пеклом у тому, що в першому ти почуваєш себе в безпеці. Більш того, прагнеш його. Воно потрібно тобі як улюблена товста ковдра, якою вкриваєшся взимку. Що може бути кращим і захопливішим за сновидіння про «справжнє життя»? У реальності так не погеройствуєш. Та й навіщо наражатися на небезпеку? Це місто й так нервує. Тиша, порядок, холод. Контроль, перевірки, звіти. Робота, дім, видиме благополуччя. Простота, прозорість, стерильність. Одним словом, НЕСТЕРПНО. Ось чому ранок понеділка не повинен був наставати. Вічний сон і його герої: сміливі, вільні та зухвалі, – те, що тобі потрібно. Перед роботою треба забігти до Центру Сновидінь і зробити нове замовлення.
Повертаєшся до спальні. Проходиш біля ліжка, де лежить Кохання твого життя, роблячи вигляд, що спить. Чекає на твою увагу, твою любов, твої розпорядження. Робиш вигляд, що не хочеш тривожити своє Кохання, тихенько вдягаєшся та йдеш у морок.
Вибираєшся під світло дирижаблів. Велетенські, засніжені, вони поволі пливуть по сірому небу. І цього року весни не буде. Колись сніг випав у липні, на твій 25-й день народження, і з тих пір він сипле і сипле. Тобі 35, якщо ти забув. Ти не забув. Ти просто втомився. Розрада близько. До Центру Сновидінь два кроки і працює він цілодобово.
Заходиш до прозорої будівлі, що нагадує шматок льоду. Піднімаєшся ліфтом і бачиш всі «нутрощі» Центру. «Нам нічого від вас приховувати, хіба що сни». Йдеш до відділу, де можна замовити імплантанти. На тебе дивляться десятки відеокамер, вмонтованих в очі працівників-андроїдів. Відчиняються чергові прозорі двері. Лікар, лисуватий, статний, з оливковими очима, і його помічник, "людина-невидимка", вже чекають на тебе. Немов ти - їхній найважливіший клієнт, немов вони працюють виключно для тебе.
- А, №1508s. Та що ж це я? Громадянин Грегор! Сни не замучили? Ха! Жартую! Потрібні нові імплантанти?
- Так.
- А ми вже все для вас підготували.
- Вельми вдячний. Тільки цього разу...
- Невже зважилися на функцію «керування снами»?
- Ну, моя нинішня зарплатня дозволяє...
- Це тільки у нелегалів коди-підробки. Ми гарантуємо безпечність нашої продукції. Ніяких галюцинацій, марень, психічних розладів і шизофренії.
- Та я знаю, знаю. А як бути із залежністю?
- Що ви кажете? Сни – не наркотик. Сон – це заспокійливе, ліки. Новий альтернативний світ, що розвиває вашу фантазію, допомагає відрізнити хороше від поганого, додає сил і, між нами, хоча тут скрізь камери, дозволяє як слід відірватися, а потім ви повертаєтеся до реальності абсолютно щасливою та спокійною людиною, що живе у щасливій стабільній державі, де ніколи не станеться нічого поганого. Е-е-е... То ви залежні від снів?
- Я цього не казав.
- Ви ж розумієте, що все, що ви в них бачите, не можна повторювати в реальності?
- Та про це йдеться перед початком кожного сновидіння.
- Дуже правильна настанова. Сам вигадав. Знаєте, у нас мир тому, що ми лишили насилля, смерть, війни, революції та інші «хвороби» у снах.
- А чи не можуть всі ці історії, революції і любовні драми, спонукати сновидців до дій?
- Забагато питань, Грегоре, але я вас розумію. Ви ж віднедавна бачите наші сни.
- Вони дуже реалістичні…
- …і ви думаєте, що хтось знову забажає пережити таке не уві сні?
- А хіба таке не можливо? Хіба деякі з цих снів не роздмухують давно забуту пристрасть до пригод? Хтось може скучити за геройськими вчинками, хтось природжений злодій, а хтось марить свободою.
- Ви невільник?
- Що, пробачте?
- Вам щось забороняється, держава здається вам в’язницею?
- На Бога! Та ні!
- Тоді якою «свободою», за вашими словами, можна марити?
- Я мав на увазі романтичних героїв або одинаків в екстремальних умовах, яким вкрай складно, але вони щасливі від того, що їхній дух вільний.
- Духи, примари, ілюзії, сни. Вони нікого ні до чого не спонукають. Інколи людина потребує чогось, що виходить за рамки правил, традицій, законів, які панують у державі. Вона здуріє, якщо і в житті, і у снах бачитиме вівсяну кашу, клуби за інтересами, просторі будинки, зручність у всьому, впорядкованість, правильних друзів і коханих, яких тільки можна бажати, одним словом, Рай, який ми створювали стільки років. Створювали, розуміючи те, що скільки б хорошого людській істоті не дав, все ж чимось вона буде незадоволена. Навіть у Раю зустрічаються біси, знищити яких ми не можемо, втім, здатні зачинити їх у снах. Ось і йдемо у відрив, коли схочемо, нікому не заподіюючи шкоди. До речі, наш Центр підтримують могутні меценати, рекламодавці платять нам за те, щоб ми розміщали їхні ролики або слогани у ваших снах. І для вас це зручно. Всі ми прагнемо реального благополуччя і нереальних пригод у сновидіннях. У результаті ж людина бачить, що сварки, бійки, вбивства, з’ясування стосунків, романтичні почуття не зроблять її щасливою, адже важелезний камінь провини, несамовита злість, нестерпні ревнощі, чорна заздрість і постійні розчарування аж ніяк не пов’язані зі щастям.
- Зі Смертю все зрозуміло, але в чому винна Любов?
- Від неї гинуло більше, ніж від чуми. Любов – це страждання. Подивіться, як чудово все у нас влаштовано зараз. Тепер ти не захочеш помирати через зраду коханої людини; якщо вона помре першою, ти не підеш за нею, адже історії про Ромео і Джульєтту не мають ніякого сенсу; і тобі точно не спаде на думку пожертвувати заради неї своїм життям. Не варто хвилюватися, переживати, помирати. У новому світі не Любов головна, а Спокій і Безпека. Так ми виховуємо наших громадян і ти, звісно, про це знаєш. У багатьох родинах андроїди давно замінили палких, емоційних, непостійних, недосконалих коханців, запропонувавши натомість свою вірність, надійність, покірність, винахідливість. У разі чого їх можна перепрограмувати. Ідеально. До речі, не моя справа, але ви вже звітували в Центр Життя?
- Хочете спитати, чи сплю я з кимось?
- Ну, не так грубо, просто цікавлюся...
- Не ваша справа, докторе.
- Звичайно. Забудемо, Грегоре. Ви прийшли за добавкою.
- За продовженням пригодницького сновидіння.
- І ви хочете «керувати»?
- Це не важко?
- Це цікаво. Обираєте варіанти. Вирішуєте долю героїв. Дивитеся, що буде.
- Наприклад.
- Наприклад, Пілот і Мандрівник насправді:
а) Пілот і Мандрівник;
б) агент і найманець;
в) клони;
г) один з них робот.
Або таке: що станеться з героями?
а) покинуть невідому планету;
б) загинуть;
в) один уб’є іншого;
г) закохаються.
І пам’ятайте, що варіанти можуть бути найрізноманітнішими.
- Та не так це вже й цікаво – знати заздалегідь. Я просто хочу зрозуміти, за що плачу?
- За несподіванку.
- Мені і в минулому сні несподіванок вистачило.
- Розумієте, тепер ви стаєте Богом у світі своїх снів. Хіба не круто? Винагороджуєте грішників все новими й новими випробуваннями, а вони будь що намагаються їх подолати, і кожного разу розігруються нові драми, трагедії, комедії і фарс. Якщо вам не подобається локація – змініть її. Не влаштовує герой – вбийте його. Мало в них проблем – додайте. Фантазуйте.
- Я починаю розуміти. Заманливо. Вживляйте.
- Як будете оплачувати: знімати кошти з рахунку чи віддасте частину спогадів?
- Я вже казав, що моя заробітна плата дозволяє...
- Я зрозумів.
- Плачу за сім ночей.
- Веселий тиждень, еге ж?
- Сподіваюся.
.....................................................................................................
- Док, є питання.
- Так, слухаю. Голова не болить?
- Ні. Навіщо вам стільки спогадів?
- Заціпки, думки, ідеї. Нам же треба з чогось виготовляти нові сни, адже пам’ять минулих поколінь збережена та заархівована тільки частково і це наше упущення.
- Але в нас все стерильно. Розмірене щасливе життя. Які заціпки?
- У кожному з нас дрімає щось древнє. Спогади більш давні, ніж увесь твій рід. Вони найнесподіваніші і найцінніші. А поряд зі спогадами завжди йдуть почуття, різні за своєю яскравістю. Вони нам теж потрібні для...для реалістичності. Найяскравіші відчуття в дитинстві, коли все пізнаєш.
- А люди можуть повернути свої спогади, знову мати їх, користуватися ними?
- Ні. Ми стираємо їхню пам'ять. Клієнт сам на це погоджується, заповнює спеціальну форму та підписує її кров’ю. Не дивуйтеся. У разі чого нам буде легше його ідентифікувати. Все це не шкідливо. Просто ви вже не згадаєте, як закінчили школу абощо. Втім, нас більше цікавить давня пам’ять, древні сни.
- Ви немов би щось шукаєте.
- Ми завжди у пошуку, тільки б нашим громадянам було добре, Грегоре. Чому «Грегор»?
- Літературний персонаж. Йому, можна сказати, теж наснився сон.
- Цікавий?
- Про те, що він був людиною.
- А ким він був насправді?
- Комахою.
- Жахіття. Кінчайте з цим. Ніхто вже не читає художню літературу.
- А я і не читав цю історію. Мені її розповів дід на день мого народження 10 років тому.
- Хм... Хм... Замість дарунка?
- Це і був дарунок.
- Йдіть на роботу, Грегоре, і захопливих вам сновидінь уночі.
- Бувайте, докторе. Мій сон буде схожим на найкращу подорож.
Ти просидів у Центрі Сновидінь на півгодини більше, ніж розраховував. Поспішаєш на роботу, «справжнє життя» імплантоване в твою голову, прозора будівля лишилася там, де і була. Треба зробити дзвінок. Крихітний «жук» починає мигтіти під шкірою на твоїй скроні. Вимовляєш: «Центр Кохання. З’єднайте, будь ласка».
- Вас вітає Центр Кохання.
- №1508s. Хочу повернути модель, замовлену тиждень тому.
- Причина.
- Це не Кохання мого життя.
- Ви самі обирали модель: її стать, зовнішність, вдачу, звички, схильності?
- Так, так.
- Що вас не влаштовує?
- Андроїд все робив правильно, тільки я зрозумів, що... ну, це не моє.
- У разі повернення моделі за необґрунтованими причинами клієнт платить ще 30 відсотків від її вартості.
- Розумію. Я її не зіпсував. Навіть не торкався.
- Ми перевіремо. Гроші знімуть з вашого рахунку, №1508s.
- Всього найкращого.
- Можливо, вас зацікавить наша акція «Побачення всліпу». Якщо ви таким чином знайдете свою Любов, то зможете отримати розкішне ліжко для закоханих.
- Хочете позбутися старих моделей?
- На все добре, №1508s.
.....................................................................................................
Замінники реальності. Нові набридливі «ідеальні» кохані. Беземоційні. Штучні. Навіть якщо програмуєш їх на випромінювання пристрасті, вони все рівно фальшиві. Та зізнайся, тобі трохи шкода ту нещасну істоту, що і зараз лежить в твоєму ліжку. Ти думав, що хочеш її захищати, берегти від цього світу, любити, тому й замовив таку крихку, тендітну, а тепер її розберуть на дроти та мікросхеми. Справжність лишилася тільки в снах, тому більшість прагне якнайшвидше відправитися туди, де війни і революції, жорстокість і милосердя, самопожертви, героїзм, пригоди, ризик, любов, ніжність, доброта та інші «хвороби». Ти йдеш на роботу і хочеш не жити, а спати. Завжди. Тобі насняться вчинки безіменних героїв, ті, які ти хотів би сам здійснити в реальності, але ніколи на них не зважишся. Сім ночей нових вражень, що замінять тобі все. «Ваш сон буде схожим на найкращу подорож». Прощавай, стерильний світе. Принаймні на якийсь час. Та зізнайся, що це не вихід. Це специфічна, елегантна і витончена форми контролю. Людство одурене, заангажоване. Від кожної своєї дії воно очікує лиха, тому й пасивне, а тим часом в нього забирають останнє і найважливіше - пам’ять. У ній сховане те, чого найбільше боїшся, і те, що найбільше любиш. Комусь конче треба смикати ще й за ці мотузочки...
Сніжинки вкривають твою голову, заплутуються в жорсткому волоссі. Засніженість. Сніжність. Справжність.
ID:
533023
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.10.2014 13:37:15
© дата внесення змiн: 19.01.2015 16:39:38
автор: Олена Мальва
Вкажіть причину вашої скарги
|
