«Я тут забув хто я такий
Ким був колись-то...»
(Гійом Аполлінер)
Відколи я потрапив сюди:
До краю хворої землі і мертвої води,
До левади іржавого заліза
І людей нажаханих,
Відколи я крокую
Стежками металевих гадюк
І отруйних механічних їжаків
Я забув
Своє імено чудне і книги прочитані,
Солодкі цілунки коханок
І музику спокою,
Мушлю домашнього затишку
І смак меду життя.
Я забув
Своє буття минуле і казкові сни,
Свої маски і ролі в театрі щоденному,
Теореми Евкліда і постулати Будди,
Свої минулі реінкарнації і цитати з газет.
Пам’ятаю лише одне
(Найголовніше)
І щоранку повторюю:
Я мушу. Я повинен.
Я виконаю обов’язок
Не пустити на свою землю
Сарану чорну зі сходу,
Орду диких варварів,
Безумців знищення.
А тим часом:
Паморозь на торішній траві,
Снігова крупа.
Білі хмари.
Кожен живе тут і зараз,але всі живемо в такому вимірі ,як час і відповідно до його плину змінюються подіі...головне весь час у своій підсвідомості тримати і ні на мить на відпускати своє бажання ...і воно неодмінно збудеться!
Ох, як важко таке читати, а тим більше усвідомлювати що це реальність. І нехай ця війна найскоріше скінчиться як страхітний сон і все повернеться до нормального життя. Зі святами Вас і Ваших побратимів. Повертайтеся додому з перемогою.
І нехай ця війна найскоріше скінчиться як страхітний сон і все повернеться до нормального життя. Зі святами Вас і Ваших побратимів. Повертайтеся додому з перемогою. 
неодмінно скінчаться ці жахіття і настане Мир. 
