Немає вже такої категорії
Бо маю ось таку я ваду:
Коли вживаю алегорії,
То ніби в серце тисну лядою.
Бо кожне моє слово повертається,
Як бумеранг з отрутою,
Навколо розуму все обертається:
І мрії й думки - буду я забутою.
Десь загубилось і моє терпіння,
Тобі вже байдуже давно,
І перша я жбурлятиму каміння,
У себе. Зробити так треба було б давно.
Але я знаю, це не допоможе,
Бо ти не бачиш моїх дій,
Терпіння і твоє ніяк може
Витримувати сльози з моїх вій...
Але це з них - останні краплі
Повільно капають на руки,
Хоч чаша переповнена -ти бачиш,
Без нього ми приречені на муки.