Один на полі бою,
бере у руки зброю.
Вже два брати лежать,
залиті кров'ю.
Не можна відступати,
там ворог за горою!
Біжить, мов кінь до водопою,
і третю поспіль ніч нема спокою.
Навіть поранена нога
не перешкода нашому герою.
Хто ж міг подумати,
що обернеться для Вкраїни
все отак, - війною?..
Невже, душа загине
...молодою?
Десь, у болоті, під осокою.
І тіло, оплакане родиною,
застрелене в бою,
покрито долею лихою,
мов пеленою...
І перед смертю
згадає матір з сивиною,
котра спасіння й миру просить
у церкві з свічкою й сльозою...
Ні, ще доживе цю ніч!
На ранок вмиється росою,
перечекає трохи під вербою,
і знову в бій!
"Коли ж кінець?" -
стають думки журбою.
Ще трохи й відлетить,
не витримає більше бою.
І лишиться дитина сиротою,
дружина стане враз вдовою.
Та не забудемо героя!
Ми душу поховаєм молодою
і в пам'яті залишимо святою!