Ми вже вирішили де проведемо наше майбутнє. Ми вже знаємо яке воно буде. Ми вже виглядаємо його з вікна та з великою радістю готуємо тістечка та каву для його зустрічі. В цім місці де ми зараз є, ми тут і будемо, як завжди. Ми загортались листям очікування та нестерпно чекали. Весь час чекали, а нічого не робили. Очікували щастя, та сиділи в дома. Очікували багатства, та прокидались після обіду. Чекали можливості та весь час сиділи перед комп’ютерами. Та це очікування нічого не дало. Ми згубилися в просторах часу та боїмося повернутись назад – у реальний світ. Майбутнє вирішило не приходити. З кожним днем в очікуванні майбутнього ми втрачали теперішнє. Ми чекали чуда та навіть не здогадувалися, що ми самі його робили. Бажання та мрії набирали нових оборотів та хотілося весь час чогось більшого. Вся увага була прикута до того, що буде завтра? Та мислення губилось у тлі і відкидало можливість осмислення. Творіння давно вже ввійшли в побут та стали нічим новим як простими речами. Нас вже не чарувала музика, яка лунала в нашім світі. Кольорові картинки з екранів вже зблідніли і зовсім перестали робити враження. В чотирьох стінах повних речей та непотрібного мотлоху згубилися і ми. Самі собі побудували цю в’язницю, самі ж ми викинули від неї ключ. Котрий лежить собі під ліжком і варто лиш зробити крок…
Та вийти в новий світ
Забути старі дні, похмурі
Віднайти в собі цей світ.
