У цім підребер'ї порожньо, як в окопах після війни
У цім підребер'ї порожньо, як в окопах після війни.
Хребет проростає крізь, як давно заіржавіла колія.
Зіниці, що звужувались-миготіли, мов різдвяні вогні,
Тепер, як радянські вагони, набиті якимось непотребом,
Стоять оддалік – без п'яти хвилин металобрухт, –
Ховають в своїх животах розсекречені вже таємниці,
Апатично слідкують, як зламаним скальпелем хуг
Зима цьому місту-мерцю вирізає ключиці.
У цім підребер'ї порожньо, гарна акустика.
Залп! Пересмикуй! Залп! – геніальний ритм.
Колись попід серцем звивалась шопенівська музика;
Її підірвало на міні в якійсь із звичайних битв.
Монотонно молюсь солоним віршем Андруховича.
«Я нормально писав непогані вірші» – про мене й не скажеш.
Того серпня, ще до війни, я закинув їх в вогнище,
А тепер писав напідпитку і вів бортові журнали.
Зберігав відтиск подій чорно-біло і сухо –
Виходить сумне щось і гостре, як інструмент нелаштований.
Я вже пробував сіяти вірші крізь страх і посуху,
Та для слів треба ґрунту, а в цім підребер'ї порожньо.
4.9.2015р,
Львів.
