|
«Ярослав Чорногуз і
Віктор Охріменко –
ПІСНІ»
Київ – Холми
Самсебевидав
2015
Пісенники, співаники, пісенні хрестоматії, нотні збірники україномовних пісень виходять у нас все рідше і все меншими тиражами. Та рекорд в 2015 році мабуть побив збірник нот і віршів «Ярослав Чорногуз і Віктор Охріменко – ПІСНІ», виданий способом самвидаву накладом 2 екземпляра. В ньому представлено 35 пісень написаних в співавторстві в 2013-2015 роках.
Пісні в збірнику можна назвати авторськими. Всі тексти пісень написав Ярослав Чорногуз, він же їх і виконує на виступах. Всі мелодії до представлених пісень і музичний супровід (записаний в формі аудіо-фонограм) склав Віктор Охріменко.
Автори пробували свої сили в різних пісенних жанрах. Тут в збірнику є і пісні-романси («Туга», «Світло кохання», «Реквієм кохання»), пісні в народному стилі («Українська незабудка»), художні пісні («Венеціанська баркарола»), патріотичні пісні («Героям слава»), пісні-пародії («Любов і традиції»), жартівливі пісні («Па-де-де на хвилях», « Міліціонерка»), пісня-буфонада («Арія березневого кота»), пісні, які можна віднести до жанру шансону («Таксі шансон», «Осіння дефіляда») чи шансонетки(«Вчора ти взяла», «Ла-Ла-Лариса») і навіть «блатної» пісні («Відрадний», « Бомжацький дон»).
Всі представлені в збірці пісні Ярослав записав в студії. Він також видав декілька музичних альбомів на компакт-дисках («Вишиванка», «Українська незабудка»), в які увійшли пісні з цього збірника.
Ярослав Чорногуз неодноразово приймав участь в радіопрограмах на українському радіо, де виконувались деякі пісні з цього збірника.
До більшості пісень Олексій Тичко зробив відео-кліпи і виставив в відеохостингу YouTube. Посилання на них можна знайти на сайтах «Клуб Поезії», «Поетичні Майстерні», «Натхнення» та інших.
За визначенням пісня — це словесно-музичний твір, призначений для співу. Пісні є у всіх народів. Пісня поступово стала основною музичною формою популярної музики. Історія розвитку пісні (від античних часів до наших днів) займає товсті томи.
Пісня може виконуватися як одним співаком, так і хором, її співають як з інструментальним супроводом, так і без нього. Пісні відрізняються за жанрами, складом, формами виконання та іншими ознаками. Один лише перелік жанрів пісні не помістився б на одній сторінці. Є чимало різноманітних класифікацій пісні: пісні за історичним періодом, за місцевістю, за середовищем поширення, виникнення, за тематикою, календарно-обрядові та соціально-обрядові, духовно-релігійні, танцювальні пісні. Пісенні жанри весь час інтенсивно розвивались і нараховують десятки пісенних традицій, як фольклорних так і авторських.
Хотів би детальніше зупинитися на визначенні деяких пісенних жанрів, зокрема на термінах – Авторська пісня, Бардівська пісня, Шансон, а також поміркувати над тим, чи представлені ці жанри в україномовній музичній культурі.
Авторська пісня на теренах СССР виникла як альтернатива «радянській масовій пісні» - жанру тоталітарного мистецтва.
Термінологія в галузі авторської пісні рясна і заплутана. Сперечатися щодо численних означень пісенних жанрів не варто. Згадаю тільки частину з того, що можна було почути за останні кілька десятиліть.
Аматорська пісня і Самодіяльна . Гітарна і Бардівська . Студентська і Туристська . Поетична пісня,Співана поезія, Співуча поезія. Міський фолкльор і Міський романс. Дворова пісня, Кабацька і Блатна. Естрадна пісня і Шансон.
(До того ж слід зазначити, що є окремі різновиди останнього, бо шансон французький, італійський, англомовний, російський, український відрізняються не лише мовою виконання, а й характером музики, манерою подачі, тематикою.)
В Радянському Союзі авторська пісня існувала лише напівпідпільно і не виходила за межі середовища в якому виникала – студентські кола, туристичні зльоти, капусники творчої інтелігенції, закриті вечори науково-дослідних інститутів, злодійські кубла, під’їздно-дворові тусовки, ресторанно-танцмайданчикові збіговиська. Радянська соціальна шизофренія – розщеплення свідомості на суспільно-публічну і приватну, для вузького кола своїх – породила «катакомбну», неофіційну культуру. Її роль в житті народу постійно зростала, а з появою «магнітовидаву» (широкого розповсюдження записів неофіційної, тіньової пісні) вона стала невід'ємним елементом щоденного буття. Ці пісні співали, слухали, переписували один в одного всі.
Збагнувши колосальну силу впливу авторської пісні, влада спробувала оволодіти ситуацією зсередини, створивши під дахом комсомолу так звані КСП – клуби самодіяльної пісні . Але це не дало очікуваних результатів. Навпаки, чим сильнішим і витонченішим був адміністративний і ідеологічний тиск, тим вільнішою, відвертішою, жорсткішою ставала авторська пісня, що живилася енергетикою усвідомленого протистояння.
Українську авторську пісню після першого фестивалю «Червона рута» на відміну від бардівської пісні російськомовної стали називати терміном співана поезія. Можливо тому, що в репертуарі українських бардів дуже багато поетичних рядків поетів «розстріляного відродження», а також сучасних українських поетів, і поетів-класиків, можливо, на противагу російськомовності багатьох пісень українських авторів-бардів.
В столиці України діяли декілька творчих об’єднань, які регулярно організовували концерти і фестивалі. Проте, переважна більшість їх учасників російськомовні, отже багато українських виконавців там почувалися
некомфортно, наче не в себе вдома, а в гостях.
Справжній безлад існує щодо визначення терміну шансон і означення його стильової характеристики. Тому зупинимося на цьому трохи детальніше.
Шансо́ном – (від лат. cantio - спів, пісня) – в строгому сенсі слова прийнято називати усі жанрові та історичні різновиди французької ліричної пісні, а також народна і сучасна естрадна французька пісня. В історії музики шансоном (Chanson – французькою мовою – пісня, Сanzone – італійською) — називається поліфонічна французька пісня середньовіччя, яка виконувалася під акомпанемент лютні або клавіру. Ранній шансон розвинувся з таких жанрів народної музики, як балада, віреле, рондо та мистецтво співаючих поетів –труве́рів (трубадурів) і менестрелей.*
Шансон, який ми знаємо, сформувався наприкінці позаминулого століття в стінах театриків-кабаре. І тоді ж сформувався головний принцип шансону: це пісня, яка виконується автором, як правило, в кабаре, кафешантанах чи інших камерних приміщеннях; пісня, в якій музика нерозривна з текстом, зазвичай сюжетним. Виконавців шансону, які нерідко є і авторами текстів і музики називають шансоньє́ (тобто «піснярами» в прямому перекладі).
Згодом шансон – це жанр французької естради, в який французький мюзик-хол привносить ритми джазу і геги з американських комедій. Різниця між шансоном і естрадною піснею досить умовна. Прийнято вважати, що при виконанні шансону більш вимогливо ставляться до текстів пісень, а в естраді до голосу співака і аранжувань. В зв’язку з цим є цікавий афоризм –« Коли ви щасливі, ви насолоджуєтеся музикою. Але коли вам сумно, ви починаєте розуміти текст».
Після війни шансон стає серйознішим. Йому більше не потрібні комікування і красуні в пір'ї, він хоче чесної і серйозної розмови зі слухачем. В шансон приходять справжні поети і письменники. Світ французького шансону стає безмірно різноманітним і на рівні культурних зв'язків, і на рівні персоналій.
Поступово рамки розсуваються все ширше. Сьогоднішній французький шансон використовуює електроніку і не обмежує себе стилістично, він органічно вбирає в себе панк-рок і драм-н-бейс, босанову і ритми Латинської Америки.
Шансон подорожує по всім континентам і все міцніше займає почесне місце в культурній спадщині світу. Так італійський шансон менш відомий в порівнянні з їх нудотно-солодкавою попсою. Але, насправді, італійська музика надзвичайно багата і є чимало виконавців авторських пісень, в яких текст – головна їх складова. Є шансон єврейський, польський, навіть японський. Англомовний шансон також дотримується основної традиції авторської пісні: камерність, оповідальність, особливий акцент на тексти, коли людина, можливо не маючи голосу, співає від щирого серця. Перш за все, це чесна пісня, проспівана від душі і для душі, а не для ніг.
Після розпаду СССР на його теренах відбулося стрімке спохаблення прекрасного терміну «шансон», хоча пострадянського інтелігента і гнітило використання знайомого слова не за призначенням. Наступного десятиріччя, після 1991 року, російський шоу-бізнес «збагатився» численними виконавцями так званого «російського шансону».
На початку 2000-х почався зліт FM-станції «Радіо Шансон». Протягом наступних декількох років відбулась легітимізація жанру, який раніше чесно називався «блатною піснею». Поодинокі протести вщухли, «російський шансон» став однією з незаперечних реалій культурного ландшафту пострадянського простору, де ця музика набула чи не державного рівня (церемонія нагородження «Шансон року» у Державному кремлівському палаці).
Чому російський шансон? Бо пісні пишуться саме цією мовою. Місце, де народився російський шансон, – це більшість виправних закладів для радянських в’язнів на півночі Росії.
Термін «російський шансон» став загальною назвою окрім блатних, табірних пісень, також для пісень всіх інших жанрів, які в радянські часи були офіційно заборонені для публічного виконання і знаходились у «культурному підпіллі»
(це і так звані «білогвардійські», емігрантські пісні, кабацькі, ресторанні, дворові пісні, репертуар «міського романсу» і різноманітної «циганщини», тощо).
Вперше блатні пісні на грамплатівках були видані в 1930-і роки. Виконував їх відомий радянський композитор і джазмен, уродженець Одеси Лазарь Вайсбейн (сценічний псевдонім «Леонід Утьосов»).
В російській імперії термін «шансон» ще на початку XX століття стали застосовувати для відокремлення ресторанної музики притаманної місцевим околицям, циганським пісням, та пісням окремих міст (серед міст, які вплинули на розвиток шансону, почесне місце належить, безумовно, Одесі). Видатним шансоньє свого часу був Вертинський.
Традиційні мелодії російського «блатняка» запозичені з ресторанних пісень і куплетів, що складалися і виконувалися єврейськими артистами.У музичному відношенні (мелодика, аранжування) ці пісні відчували сильний вплив клезмеру, який простежується в жанрі до сих пір. (Кле́змер - традиційна народна музика східноєвропейських євреїв з особливим стилем її виконання.)*
Є виконавці шансону, які вперто називають себе бардами.
Є барди, які називають себе шансоньє. Наприклад, Володимир Висоцький не любив, коли його називали бардом. Хоча по всім ознакам він ним і був.
Бард – це унікальна творча особистість, автор-виконавець, що поєднує в собі чотири таланти: поета, композитора, співака і музиканта.
Прообразами сучасних бардів у свій час були давньогрецькі лірики, українські лірники, бандуристи, кобзарі і їм подібні поети, які були практично у кожного народу. Подібність, перш за все в тому, що сучасний "бард" як і стародавній поет виконує власні вірші найчастіше сам акомпануючи на струнному інструменті (зазвичай, на гітарі).
Перші авторські пісні українською мовою виникли в Києві у середині 1960-х (А. Горчинський), у Львові на початку1980-х у вигляді співаної поезії (В. Морозов). Ці пісні відрізняються більшою роллю музики в її співвідношенні зі словом, активнішими творчими пошуками, інтересом до фольклору, ширшими функціями (пробудження національної самосвідомості та інтересу до української мови й культури).
У Києві перший концерт україномовної авторської пісні відбувся 1985 в молодіжному театрі з ініціативи тодішнього головного режисера Л. Танюка. 1988 у Львові з'явився театр авторської пісні «Не журись!» (В. Морозов, А. Панчишин, Т. Чувай та ін.). На хвилі національного піднесення в Україні 1988-91рр. україномовна авторська пісня вийшла з «андеґраунду» й розквітла на фестивалях «Червона рута» й «Оберіг».
Відтоді визначалися такі лінії авторської пісні: поп-бард (В. Морозов, Л. Бондар, згодом С. Підкаура, С. Шишкін, гурти «Очеретяний кварк», «Чорні черешні»),
рокбард (гурт «Рутенія», пізніше — М. Алімов, гурти «Арахнофобія», «ЗАО»),
гротесково-пародійна (І. Сітарський, згодом В. Асауленко, Ганна Лев, гурти «Метелики», «Дід Свистун і казкові хлопці»),
імпресіоністська (І. Козаченко),
соціально-критична та політико-сатирична (В. Давидов, А. Панчишин, О. Смик, Тризубий Стас),
національно-патріотична (Н. Бурмака, Е. Драч, К. Москалець, О. Покальчук, згодом Ю. Коваленко, А. Сенченко, В. Чудик),
у тому числі її неокобзарське відгалуження (В. Жданкін, пізніше Ю. Баришовець, І. Виспінський, В. Непом'ящий, Р. Терентьєв). Останнє та її відгалуження здебільшого побудовано на особливостях українського фольклору, по-сучасному переосмислених або стилізованих.*
Якщо україномовний бардівський пісенний жанр ще більш-менш розвивався. То Україномовний шансон — ще мало характерний для України жанр музики.
Деякі українські автори всеж позиціонують себе, як виконавці українського шансону – Северин Палидович (сценічне ім'я Ерко), Євген Дашин, Леонід Репета, Віктор Каганюк, Еміль Крупник, Люцина Хворост. *
Була навіть спроба на каналі НТН запустити проект «Легенди шансону» де був би представлений питомо український контекст навіть у російськомовних текстах і одіозних для когось трьох акордах, а також україномовні пісні цього жанру.
Намагання переспівати тексти легенд шансону українською сприймається лише, як пародія (Антін Мухарський у образі Ореста Лютого), і, можливо, свідчать про відчутний брак саме україномовної міської культури в нашій країні.
Особливе місце також в українській народній музиці займає батярська пісня –породження самобутньої львівської субкультури. За багатьма ознаками батярські пісні –з простецькою музикою і сюжетними текстами, що легко запам’ятовувались, ретро-атмосферою міжвоєнних 30-х років, виконанням в веселих львівських кнайпах і цукернях – можна віднести до жанру шансону.
Але хотілося б щоб пісенний жанр українського шансону розвивався у нас активніше, при цьому відмежовуючись від «російського шансону», відрізняючись вищим рівнем культури, яка притаманна українській ментальності.
Насамкінець, спробую дати своє визначення українському шансону.
Український шансон – це маленький музичний театр одного актора; це
україномовна сюжетна пісня народного характеру (з ліричною, драматичною чи комічною фабулою), в якій текстова складова може переважати над музичною.
Співаймо! Хто співає, той журбу проганяє!
-----------------------
*– для написання замітки було використано інформацію з Вікіпедії та інших інтернет-реурсів.
Євмен Бардаков
20.08.2015
ID:
625134
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 30.11.2015 20:34:19
© дата внесення змiн: 02.12.2015 23:47:34
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|