Якось один бідняк біля річки дрова рубав.
Раптом - дзень! -зіскочила сокира з топорища,
Та й слід її в річці пропав.
Заплакав бідняк:
-Ой, горе мені нещасному! Як без сокири дрова рубати?
Як без дров тепер сім"ю прогодувати?
Тут зашуміло, зашаруділо у кущах:
Топ-топ, хоп-хоп, ох-ох!
Вийшов з лісу дідусь кульгавий.
Замість бороди в нього-вицвілий мох,
Замість вусів-гілки соснові,
А замість носа-шишки ялинові.
-Чого плачеш, добрий чоловіче? -старий питає.
-Як же мені не плакати?,-бідняк відповідає.
-Моя сокира впала в воду. Сокири немає.
Чим мені тепер дрова рубати?!
Як без дров сім"ю прогодувати?
-Ну, цьому горю легко допомогти!-дідусь сказав.
Скинув тулуп, личаки і - бульк!- в річці пропав.
Бідняк і оком не встиг моргнути,
А старий з води срібну сокиру йому подав.
-Бери,-каже,- це ж твоя сокира?
-Ні, це не моя!-бідняк йому сказав.
Знов пірнув сарий. Бідняк навіть оком не моргнув.
І золоту сокиру з води йому показав.
-Твоя? -питає
-Ні, не моя!- бідняк відповідає.
Втретє старий у річку пірнає
І залізну з води витягає.
-А це твоя?
-Моя, моя!- радісно бідняк закричав.
Схопив він сокиру і хотів додому іти.
Але дідусь його попросив щоб почекав.
Стій!-каже. Бачу не жадібний ти.
Бери ще дві сокири. Можеш їх додому нести.
-Дякую тобі!-зрадів бідняк. -Довік не забуду твою доброту.
І радісно пішов він додому.
Три сокири на плечі поніс- залізну, срібну і золоту.
Почув багатий сусід про пригоду оту. Зібрався вмить.
Думає:"Піду я до лісу може й мені пощастить."
Прийшов на те місце, де бідний рубав.
Сокиру на топорище він легко дома набив,
То й пару раз розмахнувся і сокиру у річку запустив.
І сльози за сокирою, крокодолячі, проливати почав.
Тут і дідок так само з лісу з"явився.
Діставати з води сокири багатієві почав.
Срібну й золоту з води дідо сокири підняв,
Багтій не захотів їх брати. Діамантову він зажадав.
Дід на нього дуже розсердився і з лісу його прогнав.
Жадібну, брехливу людину в ньому розпізнав.
І багатія того ніхто з людей, більше не поважав,
Сміялися з нього, хто про пригоду ту знав.
