Сон страшний огорнув це зболіле провалля ночі
І жодна з зірок не наважилась промінь сховати.
В очікуванні найгіршого, ти міг і зурочить,
Та спав. Кроком тихим у душу сочилось прокляття.
У сні синім гомоном люто дрижали дзеркала,
Розтрощені голови білих скульптур на травиці,
Розп"яття загублене... Ось і вона - неласкава,
Зім"ята і сіра, на самім краєчку криниці...
Ти біг повз дими, вони попелом краяли землю,
Вогненні калюжі ноги твої обпікали.
Кричав - Зупинись! - та луна йшла кругом і у небо,
І сукня прозора в пітьмі, як туман, розчинялась.
Ти кидав канати в колодяжну темну зіницю,
Отруйними зміями руки її виринали...
Чи сил вже не стало, чи сон твій раптово скінчився -
Зникло усе. Збуджено сонце заграло...
Це ранок!
Вчорашні недопалки та спорожніла склянка.
Докір сумління, темніший за сни застережні
Дівчина в сукні прозорій, як пам"яті бранка,
Не ти її згубиш - вона. Бо тобі не належить.
"скульптур"; зовсім не чудо: сюжети треба викладати верлібром: природним чином, невимушено ( або ритмічно організованим "хаосом" без рим, – або з римами лиш там, де вони самі приходять )
Єлена Дорофієвська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Отут я вже нічого зробити не можу . Воно якось само сталося - вірш і справді був відпочатку трохи розкуйовдженим, але лише трохи. Я зробила йому легку зачіску, от і вийшло те, що бачите.
Сподіваюся, через це Ви не розчаруєтесь у мені остаточно, Занге Завжди рада Вашим візитам
. Воно якось само сталося - вірш і справді був відпочатку трохи розкуйовдженим, але лише трохи. Я зробила йому легку зачіску, от і вийшло те, що бачите. 
Завжди рада Вашим візитам 
Дякую 
Ай 
Огого!!! 
