Я зустріла його на вокзалі, дивна мить, зосереджений погляд.
Великий рюкзак, на босу сандалі, років двадцять, а очі з болем.
Камуфляж давно вицвів на сонці, обвітрені руки набирають номер,
Бабця вклала пару яблук в долоні :”Синку, відпочинь з дороги,
Як то воно, та війна? Малою Прокляту добре знала,
Батька мого забрала вона, мати в коморі німців підірвала”
Підняв очі зміцнені болем, обійняв стареньку щиро-щиро:
“Війна, бабусю, лине в горі, чи знав, що втрачу друга в хвилину,
Чи знав, що розквітне у маках, кров’ю рідною зрошене поле,
Цей бій найціннішого вартий, ми тавруємо долю для Роду!
Бабця хлопця немов ту дитину, пригорнула до серця рідненько,
“Я за мир тобі дякую, сину, за свободу, за сонце,за Неньку!”