Словам тісніше і тісніше.
І ось гуртуються в ряди
І випливають з серця вірші,
Як дзвони з тихої води.
* * *
Розкошують вітри у березні,
Ледве чутно дрижать шибки.
І здається, що десь на белебні
Розмовляють про щось дядьки.
* * *
Я чую, як у час ранковий
Земля поволі ожива
Кап-кап – вода в гілках бузкових,
Немов заплакана вдова.
* * *
Дикий терен поліг на морозі,
У гаях поселилась журба.
Розплескалась в очах твоїх осінь,
Та й застигла – така голуба…
* * *
Розкинув вечір сиві шати,
Туманом терни поснував.
І у вікні старої хати
Закрайок неба запалав.
