До війни був електромонтером.
По нього прийшли, дали в руки зброю і сказали:
" Іди і захищай землю:
Українську, новоруську, донецьку, чи ще бозна-яку,
Ми самі до пуття не знаєм, як її називати.
Але Вітчизна кличе, її треба боронити
Незалежно від того, хто і як її називає ".
І він пішов битись за землю, імені якої не знав,
Але яка його завше втішала, підримувала і годувала,
Незважаючи на те, чи він про неї пам'ятав.
І він захищав, і воював, і вбивав, і повернувся додому,
Щоправда, без обох рук
(Їх він лишив десь у станиці Луганській).
І до них, до тих рук,
Як до мощей прадавнього святого,
Щовечора сходились зорі
Віддати шану і поклонитись,
Бо з болю зростає віра
Квітами покаяння.
боляче..."Щовечора сходились зорі " 
