ти віриш, я знати не знав, і не думав,
що яблук солодких гнила серцевина
під лоском червоним – довірливо схрумав,
і грюкнули двері, немов домовина.
та дивлячись вслід розпорошеній мрії,
іронії з болю ще пагін не звівся.
...а тут ось – роспродаж: метелики-вії
минуле за безцінь… і погляд змінився:
коли вже тебе об’їдатимуть черви,
я щиро подякую тому випадку,
котрий був закинув мене у резерви,
зім’явши любов, мов криваву прокладку.
і, коли нутрощі твої прогнилі
продемонструють тебе справжню світу –
я буду молитись, чорти щоб в горнилі
зварили компот із душі пустоцвіту!
