Не приховаю... Так. І це було. Не втримую в собі безликі тіні. Бо тіні, як і люди тлінні. І люди, як і тіні тільки тло мені. Нікому більш. Мені стояти перед Витоком Великим під викорчованим душею криком про всіх, хто був мені у множині.
ID: 694983 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 17.10.2016 16:09:23 © дата внесення змiн: 21.10.2016 02:11:08 автор: Маріанна Вдовиковська
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie