Перестигла,
аж тріснута, слива
Заводить мій серпень
ув осінь янтарно-рубінну.
Прикинувшись вереснем,
Входжу у неї повільно.
Соковита...
Духмяна...
Красива...
Перса-грона
її винограду
Тримаю і грію
долонями сонце-промінно.
Із небом на рівні ми
зорями дихаєм рівно.
А судоми
в тілах -
зорепадом.
В міждерев"ї
осіння пожежа.
Вустами палкими
пірнаю в міжлистяний пломінь.
Себе віддаю її кожній
солодкій судомі.
Лиш моя
й ні на кого
не схожа!
