На стінах печального міста,
Де пахне росою і м'ятою,
Неждана, негадана пісня
Звучала нам тихо над хатою.
Звучала так ніжно і дзвінко,
Що кожен собі пригадав,
Як років зо п'ять тому лунко
Цю пісню удома співав.
Цю пісню, що пахла росою,
Що ніби лилася з небес,
І я вже сиджу над рікою
В безкраїй безвісті чудес.
Там сірі безвісті чудес, де хтось,
І мрії де збуваються за мить,
Допомагає нам зробити щось
Те місто, що зараз горить.
Те місто, в якому плаче тиша
І роздягається моя любов,
Колись казало:"Не залишу",
А зараз мовчить мені знов.
Мовчить і молиться у небо,
Вимовляє кожнісінький звук.
Нам прожити життя треба,
А не рости, наче той бук.
А стіни міста печального,
Що пахне теплим молоком,
Усі стадії безжального
Пройшли лиш тільки учора.
