Десь тюльпанні поля утікають за обрій
Порцелянові лілії хилять біляві голівки
Там далеко небесна блакить застигає в очах
Там здається назавжди обіймає весна.
Чи насправді було?
Чи наснилося може невчасно
Те уквітчане диво, що зветься - Земля?
Ті солодкі думки, що росли в кольорах,
Зачарованих барвах на полі тюльпанів.
Порцеляновий сон золотих пелюсток
Забринить лиш бджолою в краплині роси.
Тільки мить та дзвенить павутинкою днів
Павутинкою сонячних снів
