Посивіла бабуся загляда у віконце.
Чомусь не всміхнеться їй вранішнє сонце
За вікном лютує, вирує негода
В житті не завжди хороша погода.
Вітер крутить, підіймає
До землі все суще щосили кидає.
Війнув болючим спогадом на ганку,
І відчинив минулого фіранку:
Маленьке дівча стежиною біжить,
Її голос душі нестерпно кричить.
В очах той феномен, що відбувся вмить;
Гукала до тата, а він мовчить,
Торкнулась матусі, її руки
Не відчула тепла…невже, таки!
Ти, війна, така потвора?
Можливо…можливо, я просто хвора?
Можливо – наснилось мені?
Можливо, діється те все уві сні?
Дивлюсь навкруги…вщипнула себе…
О, Боже, примари, облиште мене!
І вкрилися щоки гарячим потоком,
Татусю, матусю, погляньте хоч оком,
Трава щось шепоче, струмочок біжить,
Сонечко світить, комарик дзижчить.
Життя кругом вас буяє вповні!
Рідненькі мої, невже ви німі?
Невже ви так міцно поснули?
Невже ви про мене, маленьку, забули?
Я тут, біля вас, босоніж стою,
Обіймаю, цілую, благаю, молю…
Прокиньтесь лишень, погляньте на мене,
Як страшно і голодно! Ой, лишенько, нене!
Обійми, поцілуй, нагодуй, зігрій…
Таточку, татусю, ріднесенький мій!
Хто ж навіяв на нас ось цей вій?
Давайте ж сховаймось на горі Золотій,
Де райські сади, де немає війни,
Де вічне життя – без журби, без біди…
Затих вітерець, закрилась фіранка,
Сидить одинока бабуся-бранка,
У полоні спогадів у віконце споглядає,
Для нащадків, у Бога, кращої долі прохає.
25.04.2017р.
ID:
760291
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 13.11.2017 23:00:22
© дата внесення змiн: 13.11.2017 23:00:22
автор: Олен вчитель
Вкажіть причину вашої скарги
|
