Осінь, вона холодна як моя душа!
Нема любові ні в очах ні в зорях.
А небо плаче ніби забуття.
Яке не знає де холодне море.
А море ллється у моїй душі.
Сльозами льється душить моє тіло.
А в голові журавлів ключі.
Вони з думками в небо полетіли.
А де ж любов, чому вона пішла.
Чому забула крила дарувати.
Чому відкрила двері в забуття
А щастя не навчила цінувати.
Бо та любов зірвала листя все!
А в подарунок дарувала сльози
Як вітер що життя несе .
Приносив тільки вітряні морози.
