Мені тебе, повір, нелегко відпускати
у ці зимові хуги на роздоріжжі доль.
Востаннє занести свічу ясну до хати
і помолитись разом на блиск її дозволь.
Щоб разом забілити байдужі чорні плями
на стінах у вітальні - затримайся на мить!
Злетять з дерев зимових відречення прощальні
і вікнам хоч на крихту розлука відболить.
А що відтак? Не треба запитувати в ночі,
вона і так не спала, дивилася на нас.
Тебе я відпускаю, одначе, як же хочу
зловити погляд теплий іще хоча би раз.
Та білі заметілі на вицвілих футринах
уже малюють квіти для інших сновидінь.
Тебе я відпускаю у це міжчасся зимне,
лишається лиш спогад, лиш дотик, тільки тінь.
10.12.17 р.
Все, що твоє, до тебе обов'язково повернеться. 
