Поетові зав'язують очі. Поетові заламують руки
Аби більше не зміг нічого в житті написати
Його забудуть а книги припадуть шаром пилюки
Поет відійде від писання щоб потім знову повстати
Й його чорнила ще вистачить не на один рукопис
І ще не один вірш хтось прочитає на підвіконні
Прикрасить рядками статтю інтерв'ю чи допис
Його голосом заговорять міста і стіни бетонні
А поки поет у лікарні слабне але й прагне життя
Він часто вслухається як швидко ідуть хвилини
Він не помре а втілиться в сотнях незвичних "Я"
Він не помре бо у нього ще вдосталь сили
Поет одягне піджак і знову ітиме містом
Всміхатиметься усім знайомим і перехожим
Він вижив. А вірші наповнилися новим змістом
Дарунком життя і духом всесильним... Божим...
