Давай усе спочатку, як колись,
немов і не було цих днів розлуки!
Я так стомився вже. Нестерпні муки
душі моєї. Прошу, озирнись!
Невже там щастя зовсім не було?
Були! Були прекрасні дні та ночі.
Я пам'ятаю, як світились очі
твої, кохана. Під твоє крило,
я завжди повертався, як дитя.
Ти - моя доля, я ніхто без тебе!
Мені у цілім світі більш не треба
нікого! Знай - це щире каяття.
І у моєму серці назавжди
всі наші миті - жодна не забута!
А ти мовчиш...Така моя спокута.
Між нами справжні зимні холоди.
...І ще багато сліз, багато слів
було в той день. І забагато болю.
Пускаючи емоції на волю -
кохання й страх, розкаяння і гнів -
він довго говорив. Вона мовчала.
До себе ніби нишком прислухалась.
Відчути щось хотіла. Та боялась
цієї правди, хоч і так все знала...
