Лишень зайдеш до лісу, в тінь дерев,
Умить відчуєш ту мелодію чудову,
Там, на кущах, павук собі плете,
Шовкову, довгу нитку кольорову.
Там тихо, ніжно шепотять дуби,
Співають про життя столітнє,
В суворих грабів, пишнії чуби,
Ворушить теплий вітер непомітно.
Закрию очі, опинюсь на мить,
В розлогій, папороті оксамиту.
«Сестро, іди до нас…», хтось шепотить,
Кружляй із нами у танку несамовитім.
І закружляла я із Мавками в танку,
Заграли флейти та віолончелі,
Підняло в вихор, наче ниточку легку,
В полон узяли пісеньки веселі.
Як хороше почути лісу пісню,
Душа відпочиває від незгод.
Однак пропало все і вмить затихло,
А серце защемило без пригод.