Не кожен зрозуміє дану суть,
Коли у серці сутінки та дощ,
Коли в душі надіями живуть.
Де сплів свої вітрила хвощ.
Нікому не покажеш ти цього,
Всміхатись будеш, навіть жартувати,
Чужому не відкриєш серця ти свого.
На жаль ніхто, про те не буде і питати.
Ти будеш з жалістю дивитись у вікно,
Коли за ним гроза і блискавиці.
Твоя душа й природа заодно,
А серце діє в такт, цій грозовиці.
Однак настане час, прийде нарешті розуміння.
Що дощ у серці не назавжди, перейде,
Та райдуга прийде людині за терпіння.
І ясне сонечко радіючи зійде.
Зігріє, приголубить, висушить всі сльози.
Кохання в серці заіскриться назавжди.
Не буде більше бурі, стихнуть грози.
А в серці спокій та цвітуть веснянії сади.
