Фігурний вірш (лат, figura — зовнішній вигляд, образ) — вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Ф.в. запроваджений еллінським поетом Сіммієм. До сьогодні збереглося три його вірші — у вигляді сокири, крил та яйця.
Історія фігурних віршів, які є зображенням матеріальних предметів, налічує більше двох тисячоліть. З'явившись в стародавній Олександрії приблизно в IV столітті до нашої ери, це мистецтво приваблювало авторів різних епох, серед яких були давньогрецькі вчені, поети, середньовічні абати, знамениті Рабле, Полоцький, Державін, Оксфордський професор Льюїс Керролл, французький поет Гійом Аполлінер і багато інших.
Відродження Ф.в. після майже двохсотлітнього забуття відбулося завдяки авангардистам. Фігурний вірш знаходимо у творчості Г.Аполлінера:
Бо літо вже іде із спеками та грозами
З весною воднораз моя померла юнь
О Сонце то ж доба полум'яного Розуму
I я гряду в іюнь
Захоплений її величною ходою
Лише її люблю її пильную слід
Вона мене так вабить як магніт
I має вид
Вродливиці рудої… («Руда вродливиця»)
та М.Семенка:
Осте сте
бі бо
бу
візники – люди
трамваї – люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus kapy
селі
елі
лілі… (М.Семенко "Місто")
Фігурні вірші грецькою називалися «пайгніямі», або «іграми». Ці ігри були особливого роду — ігри вчених. Ранньохристиянський поет Порфирій Оптаціан писав вірші у формі вівтаря, сопілки, органу, а також у вигляді призм, пальм, корабля.
У часи середньовіччя і до XX століття їх зображували у вигляді трикутників, пірамід, зірок, сердець, хрестів, сходів, а в XX столітті мали форму фонтану, дощу, птахів, дерев, лави та падаючої вежі.
Згодом Ф.в. поширився у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф.в. і в піїтиках Києво-Могилянської академії, реалізовувалися у творчості Івана Величковського, Симеона Полоцького та ін., особливо в емблематичному віршуванні.
Не жити, єже пити;
но пити, єжи жити.
Не того ради жити, єже випивати,
мЂры полны во чрево, як в делву, вливати,
Но єдинощи токмо испій или дважды,
дабы в тЂлЂ живущи, не умер от жажды.
(І.Величковський «Ізборник»)
Звертаються до цієї неординарної віршової форми і сучасні поети:
я
хрест
нестиму свій
без вороття
як перст
єднання
смерті
і
життя
(A Крaт).
Ф.в. цікавить поетів, не вельми схильних до версифікаційних експериментів (література для дітей).
Цікаво!
