І
Любовь к родителям – основа всех добродетелей
Марк Туллий Цицерон
Ось незабаром наступить мій вісімнадцятий день народження. Я завжди вважала себе найщасливішою дитиною на цілому світі: у мене живі батьки, є дах над головою, одягу повно та й їжі завжди вистачало, а тепер…
Після смерті тата наче обвалилось все, ні я маю що їсти та й дах нікуди не зник, але нема того сімейного тепла. Що б там не було я батьків завжди любила і поважала, адже вони дали мені найцінніше – життя. Бували й образи, істерики, сльози та за все це я вдячна, тому, що завдяки цьому я стала такою якою є нині. Можливо комусь я не подобаюсь, але мені байдуже. Батьків потрібно любити, якими б вони не були, адже це наші рідні люди, рідніше них у нас нема нікого на цій планеті.
Знаєте, кажуть, «як аукнеться так і відгукнеться», тому я ставлюсь до батьків так, як хотіла б, щоб мої діти ставились до мене, це справедливо.
ІІ
Строгость отца – прекрасное лекарство:
В нем больше сладкого, чем горького.
Эпиктет
Мій татусь був для мене всім: тілом, душею, думками, роздумами, діями, він був мною. Хоча часто я ображалась на нього, але в душі я дякувала за все.
Ось вже більше року мого коханого татуся нема в живих… Мій сум не можна передати словами, не можна описати пером – він глибоко в серці, в душі. Тато був для мене близьким другом і наставником, він знав коли погладити по голові, а коли покарати, він научив мене багатьом мудростям життя і це, мабуть, найцінніші уроки.
Пригадую, як ми годинами розмовляли, а про що? Та про все на світі.
От життя, складна штука, не зрозуміла. Живе здорова людина, міцний чоловік, який ніколи не любив жалітись і тут бац, і все – вже на небі. А як тепер мені бути без нього, що робити? Мовчанка… Самотньо і холодно, а в голові стільки не потрібних думок, як розібратись не відомо, відомо лише одне – тата не воскресиш. Та нехай би, нехай би жив! Нехай би нагримав за лихий вчинок! Нехай би вдарив разок, але, щоб поряд був, біля мене! Та хто мене почує, я лише пилинка в цьому великому світі, хіба ж я чогось варта? Це, мабуть, злий жарт долі, та доля не вміє жартувати, а тато вмів. Ще й як вмів! Буває як почне анекдот розповідати, то всі лежать від сміху, хм, так від сміху, а тепер і не до сміху зовсім. Хто зна, може і на тому світі татусь анекдоти травить.
Всі кажуть, що я на тата схожа. Якщо це так то я дуже цьому рада, адже я буду такою як він, а це багато означає. В мені і так частинка його, не дарма ж я його донька. Бути донькою мого батька – найбільша нагорода. Що ж буду гордитись цим.
ІІІ
Мать – это имя Бога на устах и в сердцах маленьких детей
У. Теккерей
Моя мама завжди була хорошою і чуйною людиною. Вона завжди за всіх хвилюється, за всіх у неї болить серце. Це ввійшло вже в звичку. Тепер мама у мене одна лишилась. Я люблю її дуже і боюсь втратити. Останнім часом мені здається, що вона поводиться як мала дитина, не зовсім розумно, що мене й дратує.
Я розповідаю їй все, хоча, звичайно, є таке, що я боюсь їй розповісти, але це дрібниця. Ні я не боюсь покарання, хто-хто, а мама точно не покарає, просто образитись може, ну як мала дитина, а мені це так не приємно, що аж мурашки по шкірі бігають. Але мама, то святе, тому мушу терпіти. Я пам'ятаю ще, як в дитинстві мама купувала мені різні книжки, солодощі, готувала смачні торти і різноманітні страви, а я так все це любила, мама не шкодувала для мене нічого, завжди викарбовувала час, хоча, бувало, його так не вистачало, а час, як то кажуть – золотий. Дякую матуся за життя.
ІṾ
Счастья есть лишь мечта, а горе реально.
Вольтер
Я була щасливою 16 років, а потім щастя обірвалось, як лавина з гірських масивів. Мого найкращого татуся забрала кістлява з косою, тепер він на небесах.
З того зловіщого дня в моїй сім'ї все пішло шкериберть. Я, щоб хоча б як небуть допомогти мамі, прокидалась ні світ ні зоря і допомагала по господарству, я взяла на себе ті обов'язки, які раніше виконував тато, або мама, мені довелось в мить подорослішати. Мені здається, що в той момент я кардинально змінилась: змінились мої думки, погляди на життя, ставлення до праці і до оточуючих, але я, як мала дитина хотіла пригорнутись до тата, розповісти йому все, я відчувала, що він поряд і крадькома розмовляла з тишею в пустій хаті. Я навчилась бути сильною…
Час спливав рікою… Біль втрати в моєму серці, ні не стихав, гриз шашлею моє серце, а я терпіла, терпіла заради мами.
Мама вирішила вдруге вийти заміж. Для мене це неабияка трагедія, адже кращого за мого тата на світі більше не існує, до того ж у нього четверо не вихованих дітей. Хата у нас невеличка, а тому де всі мають поміститись не знаю, житимемо, як в циганському таборі. Сказати щось мамі – не вихід, до добра це не приведе. Якось я сказала
- «мамо, подумай! Четверо малих дітей, та й він сам, як дитина мала. Як ми маємо жити? Знай, я терпіти не буду, зберу речі і піду світ за очі»
- «Куди ти виїдеш? Ти не хочеш, щоб я була щасливою! Добре, взавтра я скажу йому, що не хочу мати з ним нічого спільного…»
- « Ну так, я в всьому винна, а хто ж як не я, більше нікому!»
- « Чому? Ти ні в чом не вина.»
Ви думаєте вона сказала, те що мала? Ні… Все було так як і раніше, лише посварились.
Розумієте, я хочу дім, в який хотілося б повертатись, а не з якого хотілося б бігти. Таке враженя, інколи, що в мами тепер інша сім'я, інші діти, а ми вже як і не потрібні стали. Потрібно з цим всім миритись, адже це мама і я люблю її і бажаю їй щастя.
Це ще не кінець. Моя баба, татова мама, не може пробачити мамі іншого чоловіка і чутки різні по селі розносить, а їй вірять, а її сестра й дочка, так взагалі сказали, що ми ні на що не маємо права, а мама й мізинця татового не варта. Ми для них байстрюками й щенятами стали, а це найрідніші люди, що в нас лишились. Тепір ми й не спілкуємось зовсім, а так хотілося б.
Хто правий, а хто ні покаже час. Надіюсь що в кінці буде happy end.
ID:
807181
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.09.2018 19:28:34
© дата внесення змiн: 19.09.2018 19:28:34
автор: Птаха в польоті
Вкажіть причину вашої скарги
|
